Валентина Красновид
У нічну пітьму поринув стоголосий літній день,
Вже ні галасу не чути, ні мелодій, ні пісень...
Розчинилась в сонній тиші беспросвітня літня Ніч,
Лише гу́кає, тривожно, одинокий нічний сич.
М’яко стелить літня Нічка теплу бархатну постіль,
Вже й віхола не свище,
І вітерець, крильми,
Розвіяв попелище,
Тривалої зими.
Весна приспіла вчасно,
СТОМИЛАСЯ ОСіНЬ
Ще ніжиться Земля в обіймах Літа,
Ще молодий пастух телят пасе.
Але, вже жалібно заплакала трембіта,
Й повітря стомлене дух перемін несе.
Ще ліс стоїть в очікуванні дива,
Я Літо п’ю по краплі, по ковточку,
Смакую його терпкість, як вино.
Всміхаюсь кожній квіточці й листочку,
Які зів’януть скоро все-одно!
Бо, в світі, все проходить та минає,
Віднедавна, з дідом Грицем, приключилась небилиця.
Таємниці не здержу, Вам на вушко розскажу!
ЧЕПУРИТЬСЯ СТАРИЙ ДІД
Чепуриться старий дід, має він чимало літ,
Звільняється ріка широка від льодяних міцних оков,
Крижини дибляться грядою й громами гуркотять, немов.
Біжить ріка попід долину й звивається, немов змія,
Й уламки стужі зимової несе бурхлива течія.
Вже вітер дихає весною і сонце пригріва згори,
Вже опа́в цвіт калини та липи,
Засиніла ожина в траві...
Стиглі ягідки, соком налиті,
В мою жменю стрибають самі!
Під листочком сховалась малинка,
У нас мрія одна:- Щоб скінчилась війна,
А світ, став без кро́ві, яскравим.
Щоб згинув, навіки, війни-сатана,
З останнім пекельним ударом!
Хай крутиться світ наш, як круг гончара,
Буремний світ - у хаосі подій,
Як п’яна брага бродить у бідоні.
Всі помисли - в гнітючому полоні,
Та в череді панічних веремій!
Реклама, телевізор, інтернет,
Хто там грюкає в ворота, аж з петель здіймає?
Що за лиходій зі стріхи солому зриває?
Заскрипіли старі ставні жалібно й сердито,
В пічних трубах не стихає свист несамовитий.
Так то ж Вітер, мов скажений з ланцюга зірвався,
Розпахну я літнім ранком вікна на веранді,
Щоб вдихнути аромати чайної троянди.
Запах витончений, ніжний, трішки солоденький,
Розвіва цей дух пахучий вітерець свіженький.
Її квіти не зрівняти з іншими квітками,