Земна краса - печать любові,
Відбиток Господа - Творця.
В своїй Божественній основі,
Нема їй краю та кінця!
Зима та осінь, ве́сна мила,
Розпахну я літнім ранком вікна на веранді,
Щоб вдихнути аромати чайної троянди.
Запах витончений, ніжний, трішки солоденький,
Розвіва цей дух пахучий вітерець свіженький.
Її квіти не зрівняти з іншими квітками,
Шалений вітер розгулявся в полі,
Схиляє хлібні стебла до землі.
Дерева й трави гне на суходолі,
Притихли в дуплах бджоли та джмелі.
І ось він стих. Різка у нього вдача!
Буремний світ - у хаосі подій,
Як п’яна брага бродить у бідоні.
Всі помисли - в гнітючому полоні,
Та в череді панічних веремій!
Реклама, телевізор, інтернет,
Посміхнулося небо крізь сон, ранок року стрічає,
Так буває завжди з року в рік, та лише́ повесні.
Чути спів голосний з висоти піднебесного раю,
Це додому вертають з далеких країв журавлі.
Гей-гей! Агов! Почуй ти нас, Зима!
Якась ти сонна, квола й нерішуча.
Чом досі голомозі гори й кручі?
Й ні снігу, й ні морозу, чом нема?
Хто згинув у бою кривавім,
Хто землю рідну боронив,
Той в пам’яті людської Слави,
Найвищі сходинки посів!
Цвинтар у виритих могилах,
Ув Осені - свої причуди,
В яких таїться скрита суть.
Куди не глянь, бароко всюди,
Котре́, не просто осягнуть!
ЇЇ геральдика з гербами,
Ніжин - місто особливе! Це безспірний аргумент!
Самобутнє й загадкове, місто Слави та легенд!
На історію багате, пам’ята́ ще бронзи вік!
Зда́вна, впевнено й надійно на ріці - Острі стоїть.
Осінній храм... Ранкова тиша,
Уроче й благосно дзвенить.
Світанок чистотою дише,
Та купол храму золотить.
Туманний ладан над водою,
У нас мрія одна:- Щоб скінчилась війна,
А світ, став без кро́ві, яскравим.
Щоб згинув, навіки, війни-сатана,
З останнім пекельним ударом!
Хай крутиться світ наш, як круг гончара,
Лети, лети до мене, пташко!
У мене є для тебе дім!
Лети сердешна, бідолашко,
Тобі зати́шно буде в нім!
На підвіконні стоїть клітка,