Валентина Красновид
Всі спокусливі принади ставить Літечко на кін,
Та стрімкими віражами набира́ швидкий розгін.
Явно, програшу не буде, бо суперників нема!
Й Літнє грище починає із козирного туза!
Сонце, ніжно, мов крізь сито, сіє промені ясні,
Лети, лети до мене, пташко!
У мене є для тебе дім!
Лети сердешна, бідолашко,
Тобі зати́шно буде в нім!
На підвіконні стоїть клітка,
Пахощі акації! За́крут в голові!
Оповили серденько, спогади сумні.
Пісню про коханнячко, соловейко-птах,
Весело насвистує, аж зриває дах!
У густому гіллячку він гніздечко звив,
Й для своєї по́дружки, пісню присвятив!
Ой ти, Вітре-вітеренько, то буйний то тихий!
Віджени від України це нестерпне лихо!
Ти ж як, вільний козаченько, повсюди гасаєш,
Та й про ворогів заклятих усе чисто знаєш!
Їде Зимонька на возі, зупинилась на узвозі,
Вона зо́всім не сердита, людям хоче догодити,
Розпаковує пакунки, роздає всім подарунки!
Рукавички для Тараса, теплу шапку для Панаса,
Модній Галі теплу шубку, бабці Наді дров у грубку.
Я Літо п’ю по краплі, по ковточку,
Смакую його терпкість, як вино.
Всміхаюсь кожній квіточці й листочку,
Які зів’януть скоро все-одно!
Бо, в світі, все проходить та минає,
Черный чай? Воды стаканчик?Нет! Все это лабуда!Крепкий кофе, плед, диванчик.С добрым утром, Господа!
Чим пахне Осінь? Во́гким падолистом,
Що землю вкрив барвистим ліжнико́м.
А легковажний вітер, як навмисно,
Перевертає його цілісним пластом!
Насінням перезрілим пахне Осінь,
Для когось Лютий злісний та недобрий,
Комусь він неприязний та лихий.
Для мене ж, він рішучий та хоробрий,
Нестримний, безрозсудний та палкий!
Бо я в цей світ із Лютого прийшла,
Ничто беды не предвещало,
Плясали тучки над горой.
И море весело журчало
И даль казалась голубой.
Знов, Літо, Зиму заміщає.
І так іде із року в рік!
Й зозуля знову нагадає,
Наскільки довгий в кого вік.
І знов, птахи в зеленім храмі,
Нам Осінь, панна золотава,
Красу дарує день у день.
Спесива леді, горда пава,
Мов неприборкана "Кармен"!
Не раз, прославлена віршами,