Олена Коршун
Забуваю
Тебе чим далі швидше я,
Твій погляд, очі просто я.
Відпускаю
На волю свої почуття ,
Ти в моєму серці, ти в моїй душі,
Час з тобою, милий, кращий у житті,
Поглядом хапаю, дихаю, живу,
Дотиком голублю і у очах тону..
І до тіла тіло, музика одна,
І на двох хвилина ніжності сповна.
І все розквітне як природа,
І стане краще ніж було.
В повітрі чується свобода,
Інакше бути не могло.
Цей дощ, ця веселка весняна,
На нашому боці усе,
І знову чистий аркуш на столі,
Для чого, ну скажи, то все мені?
Нова сторінка і глава життя,
І невідомо де ще буду я!
Питаюсь Бога: "Що там у кінці?"
Мою розбиту душу
Заспокій, збери,
Я все забути мушу,
Щоб вперед іти.
Не говори нічого,
Обійми лише,
Огортаючи ніжністю, теплом,
І торкаючись чола чолом,
Забуваєш, відпускаєш все,
Бо зараз є я і ти лише..
І стукіт двох сердець в тишині,
Й обійми й дотики твої,
"Знов не права!"- мені говориш,
"Не так усе!"- мені доводиш,
Показуєш, як помиляюся,
А я така, я - сперечаюся!!
Чому вважаєш, що все знаєш,
Чому на інших не зважаєш?
Я хочу від тебе дитину,
Гарненьку таку та любиму.
Характер щоб мала твій,
І носик, можливо, мій.
Я їй подарую життя.
Вона – твоя частка й моя.
Хто є для мене "мій!",
Чомусь мене питаєш,
Скажу без всяких мрій
Те, що і так ти знаєш.
Це той хто поруч йде,
Мовчки ніжно пригорне,
Я знову ховаю
Свої почуття,
Даремно страждаю,
Але така я!
Звикаю чекати
На те, що нема,
Я хочу засинати і не думати,
Що десь далеко, коханий мій, не спить.
Я хочу розуміти, а не мріяти,
Що він про мене думає в ту саму мить.
Я хочу знати справи в нього як,
Радію можливості радіти,
Дивитися з посмішкою вперед.
Радію можливості любити,
Вдихати квітів аромат, дерев.
Радію друзям, зустрічам, теплу,
І їх завжди надійному плечу,