Майя Свириденко
Іде циган по дорозі
Дивиться – підкова,
Підняв, хоча вона і старенька
Хоча і не нова.
Зрадів знахідці і думкою
Уже багатіє.
- Не пойму тебе Кіндрате,
Ти якийсь дволикий,
А іще про тебе кажуть
Ти – брехун великий
Бо начальство в очі хвалиш,
Поза очі лаєш
- Дуже болить права нога
Ходжу, як каліка.
- Ця болячка притаманна
Похилому віку.
- Ні лікарю, я не згоден,
(Завдав вам мороки)
Хоч молодість наша пройшла непомітно
Як завжди відходить весни ніжний цвіт,
Душа залишилась іще молодою,
Вона не старіє від прожитих літ.
Вже виросли діти, онуки зросліють,
Та сняться, буває, ще райдужні сни.
Довго плавало лайно
Поки не пішло на дно.
Та вважає себе зверхнім
Ще зринає на поверхню.
І ось що воно гадає:
- Ще на верх сплисти я маю
Промінчик сонечка ласкавий
Вже кличе в гостоньки весну.
Хмарки біленькі, як кораблики,
Що в морі синьому пливуть.
Дерева налились бруньками,
Вже ожива озимина,
Я кохаю Галю й Валю,
Тетяну й Агату.
Всіх кохаю, а дівчат
В селі багато.
Валя станом, як тополя,
Зайшов у хату дільничний
Сперся на одвірки:
- Чи не в тебе, бабо, «точка»
По збуту горілки?
Обвів поглядом кімнату,
- Чи клює?
- Клює, ще й добре,
А що було вчора
Десять щук я тут насмикав
Й коропів штук сорок.
- А чи знаєте хто такий я
Повернулася до дому
З поля бабця Віри
Й побачила у вікні
Здоровенну дірку
В оборот взяла онука
Воно дуже швидко:
- Ці пігулки, - каже лікар
Дідові Мусію
На воді треба вживати,
Тоді краще діють.
Похитав дід головою
- Сказати посмію
На сніданок кум Іван
Прийшов до Миколи,
Бо побачив, що у кума
Кабанця кололи.
Стіл кума уже накрила,
