Майя Свириденко
О другій годині ночі
Зайшла в хату Мила.
- Де ти, моя люба дочко
Так довго ходила?
Все чекала, виглядала,
Ходила на ганок,
- Чи клює?
- Клює, ще й добре,
А що було вчора
Десять щук я тут насмикав
Й коропів штук сорок.
- А чи знаєте хто такий я
Хоч молодість наша пройшла непомітно
Як завжди відходить весни ніжний цвіт,
Душа залишилась іще молодою,
Вона не старіє від прожитих літ.
Вже виросли діти, онуки зросліють,
Та сняться, буває, ще райдужні сни.
Якось тато розгнівався
На синочка Женю:
- Це не ти узяв дві гривні
У мене з кишені?
- І чого це спозаранку
Напав на дитину?
Ветерани це ті –
Хто кували мечі на орала.
Хто країну з руїн підіймали
Хто сіяли хліб і косили
Довго плавало лайно
Поки не пішло на дно.
Та вважає себе зверхнім
Ще зринає на поверхню.
І ось що воно гадає:
- Ще на верх сплисти я маю
Я кохаю Галю й Валю,
Тетяну й Агату.
Всіх кохаю, а дівчат
В селі багато.
Валя станом, як тополя,
- Чи були ви з болячкою
Ще у кого-небудь?
- До аптекаря заходив,
Може дасть що треба
- Уявлю яку дурницю
Міг він лише дати.
Вже пів віку, ніби вчора,
Та ні вже сьогодні
Картини твого життя
Всі як на долоні.
50 років тому
У весняну днину
Повернулася до дому
З поля бабця Віри
Й побачила у вікні
Здоровенну дірку
В оборот взяла онука
Воно дуже швидко:
Іде циган по дорозі
Дивиться – підкова,
Підняв, хоча вона і старенька
Хоча і не нова.
Зрадів знахідці і думкою
Уже багатіє.
На сніданок кум Іван
Прийшов до Миколи,
Бо побачив, що у кума
Кабанця кололи.
Стіл кума уже накрила,
