Oleksander Dowbak
Час розправляється з нами по черзі,
Немов найманий вбивця.
один за одним. Стрілок тонкі стержні
багнетами
проштрикують нас наскрізь. Поза тим
він не кровопивця,
Долі обранцями
не народжуються, ними стають.
Їх мрії – це всі їх пожитки.
Покличуть багатьох, та мало оберуть.
Спочатку запишуть новобранцями
Голять, форму дають
Я – Піфія,
Оракул Аполлона.
Я розвіюю міфи, я
Даю правді виговоритись, нехай без мікрофону,
Нехай при неперебірливих слухачах
Від Нубії до далекої Скіфії,
Збережи себе на згадку,
Закарбуй по віки вічні;
Мандри наші - то придатки
на бажання пересічні,
манівці та пересадки…
то незбіги, то накладки
Тут галасливо, хоч з двору цього не скажеш.
Шумоізоляція на рівні.
Весняні зливи вимивають з землі зимові пропажі
Інколи це залишки хоробрих і наївних,
Яких не встигли вхопити валькірії в свій пазур
Після битви. Не вистачило конвертів і марок
Заблукалі вівці
Гуртуються в хрестовий похід -
Бо тільки вони на це згідні. Їх цівки
Збиваються в стада і рушають на захід чи схід,
Вигризаючи луги на пустелі, а їх тонкі кінцівки
Затоптують в камінь все, що залишилось.
Тут похмуро і темніє скоро.
Осінь.
Хіба десь ухне пугач голосом суму і туги
І знайде минуле який спосіб
Окреслити свою присутність поряд.
Замерзлі злітні смуги
Колись Гавриїл був янгол, а тепер поштар;
Його знайшли в полі непритомним. Відігріли.
Дали роботу. Зробили посвідку, поставили штамп
І визначили обшар
Куди листи з газетами носити. І підозріле
Минуле пілота ВПС вкрив шар фарб
Дощ невгамовний ніяк не знаходить місця собі,
Вештається вулицями міста доволі нервово.
Досі не змовкне. Він там ще з ночі, а вже обід,
Знехтували б ним, та він - необхідна передумова
Коли придивишся та прислухаєшся, то не заперечиш:
Світ влаштовано предивно і прегарно;
Хоч це захоплення лапідарно
важко розпізнати в моїм бурмотінні старечім,
Схожім на лайку в буцигарнях.
І ми не свіжі, щойно з печі,
В кутку одвірка старих дверей
Ледь помітно гойдає протяг залишки павучої пряжі,
Поряд висить ключ від входу в лабіринт. Тезей
Був тут. Про що свідчить напис по цім вояжі.
Він самотужки нашкрябав короткий есей:
«Я вбив Мінотавра. Очистив свій реєстр обтяжень.
Обходили по стихії посіви,
Немов перетнулись Собєскі і Пац,
Пилом підіймались у вишні сфери:
Порпались в архівах,
Зазирали під кожен матрац,
Перебирали папери