Oleksander Dowbak
Янголи спускаються з небес
І прямують в метро
Це з перевірками душ прийшов РАЙсоцзабез,
А паралельно працює ппо
Війська, добробати, ТрО –
Всі на верхній відкритій палубі,
Посеред ночі і буревію
Виють вовки свою Пісню Пісень,
Плаче душа і тіло мертвіє,
а Місяць жовтіє
Мов випав мідяк
з дирявих кишень:
**
На старість ми самі собі екзорцисти,
такі собі Черевомовці правди;
наші наміри (хтось не вірить, а мав би) -
праведні і чисті
як щойно з моря на пляжі нудисти,
Дощ невгамовний ніяк не знаходить місця собі,
Вештається вулицями міста доволі нервово.
Досі не змовкне. Він там ще з ночі, а вже обід,
Знехтували б ним, та він - необхідна передумова
Черепахи часу долають лабіринти простору,
Розлякуючи зграї ворон на своєму шляху,
Прогризли тунель в стіні за постером
І втекли в ніч глуху
Ці шаблезубі панцерники-родстери…
Обрій схуд,
Заблукалі вівці
Гуртуються в хрестовий похід -
Бо тільки вони на це згідні. Їх цівки
Збиваються в стада і рушають на захід чи схід,
Вигризаючи луги на пустелі, а їх тонкі кінцівки
Затоптують в камінь все, що залишилось.
Скільки зусиль, поривань, бунтів, і заразом понесених втрат,
Нам знадобилось, аби дійти до зізнання,
Що ми – тільки ланка природних закономірностей.
Цей факт на будь-чиє переконання
З високою ймовірністю
надто схожий на капітуляційний акт.
Печаль ми потроху розібрали на жарти –
Додали до чаю молоко і мед;
Затицяли шпари
і вже не так дме.
Чергова нехитра пісенька очолила чарти:
якась дрібноголоса нечупара -
Не знаю, як там у вас, а у Львові знову
тихо падає дощ;
На гнізда птахів, на крони дерев,
Крокує черговою зі своїх прощ,
дріботить бруком сквериків і площ,
а доля бере
Вже чути як в зимові, здавалось непробудні, сни
Тихеньким дзюркотінням юнь весни
Просочується, щоб згодом перейти у гамір літа!
А там і осінь не мине. Ошатна. Стигла. Світла.
І птахи перелітні
Подадуть сумні свої нам голоси.
Письменники і поети живуть ще й понині
На просторах Лемурії і Гондвани,
Ще досліджують там незвідані місця…
І нові горизонти. Нові стани.
Старі шафи і скрині,
Лептопи, кава, м’які дивани,
Хопперівськими нічними шуліками
Ми завмерли в очікуванні присуду;
В безпробуднім безсонні, яке жодними ліками
Не здолати. Який до підмету буде присудок?
Вже опівніч скоро; пітьма з рекламними гаслами…
Чи буде в тім більше ясності? Чи виправдає замислене?
