Oleksander Dowbak
Готували далекобоям на дорогу напій,
Зашипіла кавоварка-мока,
Сирота–байстрюк засинав під колискові повій
І снилось йому як він долає печерного смока
Ой, вітре-брате, повій, повій!
Принеси мені запахи рідного дому, який зіницею ока
Як в довгій сумній повісті
З вікна на восьмім поверсі
споглядатимемо руїни свого світу.
Здається, все як було: внизу торгують совістю,
вдень цвітуть квіти
і вночі зорі світять;
Взимку
стають довшими
не ночі, а вечори -
такий досвід
самотніх людей.
(серед таких і ми)
За цупкими завісами важких гардин
Мов за пекельним парканом чи райським тином
Мляво, понуро і, як видається згори
доволі картинно
Давно живемо у власних хатинах
як павуки в плетиві своїх павутин,
Якось нас встигли не одомашнити, а приручити,
Умовили сісти на ланц, змінити імена на клички…
Навчитись
Розкладати совість і розум на різні полички.
Та раптом над нами перестають ворожити
І прояснілі обрії нас геть спантеличать:
Здається, доля декого непомітними створила.
З ним розминулись, не зауваживши. Ніякого дива:
Він приховує за спиною свої крила,
Соромлячись, що вони тендітні, вживані і некрасиві.
У зворотнім не переконати. Перемудрили.
Вранці Вона Йому говорила:
Наші вежі вавилонські давно вже
втратили лик рукотворних споруд,
спустошені до останнього кóвша
копальні соломонові коштовних руд,
Роки забуття і запустіння все довші і довші,
хіба не згубили своєї товщі,
Не знаю, як там у вас, а у Львові знову
тихо падає дощ;
На гнізда птахів, на крони дерев,
Крокує черговою зі своїх прощ,
дріботить бруком сквериків і площ,
а доля бере
Марконі тут залишив батькове радіо,
Едісон – братові лампи,
Бізонячі шкури - від Натті Бампо…
В цього закамарку крихітний радіус,
Не раз пом’ятий бампер.
Є дещо, вочевидь, пам’яттю вкрадене,
У нашім Львові в околицях
двох катедр,
Ab ovo по-своєму католицьких,
Кожна як дренажний катетер
З надміру душі в порожнини тіл.
Все за затвердженими протоколами
Черепахи часу долають лабіринти простору,
Розлякуючи зграї ворон на своєму шляху,
Прогризли тунель в стіні за постером
І втекли в ніч глуху
Ці шаблезубі панцерники-родстери…
Обрій схуд,
В проймах Ельсінору у Гамлета в кімнаті на каміні
Біліє череп Йорика. Ніякої штучної заміни.
Він там для прикраси і розвитку дрібної моторики.
А офіційно, це підтвердять і правники, і історики
- то стара традиція у нашій ґміні
шанування померлих. Очниці - кролячі нори,
