Дар'я Пожарська
Секрет простых вещей мы выучили с детства:
Иди за шагом шаг и верь в большую цель.
Но время шло – и мы забыли это средство,
И магия его утеряна теперь.
В простые вещи нам порой так трудно верить:
Цей лютий став лютим у повному сенсі,
З ним лютими стала ще купа речей.
Шевченківський в Києві, літо в Одесі,
І настрій, і погляд дівочих очей.
У медиків — люта нервова напруга.
Ні свят, ні вихідних, ні буднів,
Ні відпочинку, ані сна.
Ми всі застрягли десь у грудні,
Хоч за календарем весна.
Час збився в сіре мутне дещо.
Переводит город мой
В графику Февраль.
Разливает по небу
Ледяную сталь.
Акварели осени,
- Христос воскрес, дідусю, з Великоднем!
- Воскрес во істину: Христа я бачив сам.
- Чи знаєш ти хоч щось про нас, чи жодним
Не просочитися сюди з землі вістям?
- Я знаю дещо... Як твоє здоров'я?
Півроку... Як же ти змінилась!
Я знаю суть подібних змін:
Ти до безсилля утомилась
Від болю, крові та новин.
Ти постарішала на вічність
В мягком золоте заката
Котик любит размышлять
О дворе, где с кошкой Мартой
Он хотел бы погулять;
О соседском псе неловком,
Я хочу вже писати вірші
Про інші речі, геть про інші.
Про тишу зорь та подих площ
Про ніч, про музику, про дощ.
Про ніжність в несміливих душах,
Раз в сентябре (пора метаморфоз,
Когда каштаны звонко бьются оземь),
Я встретила на тихом пляже Осень
С потоком светлых солнечных волос.
Она сидела молча у воды,
