Віталій Золотьонков
Ти пам'ятаєш що життя
мінливе?
ти пам'ятаєш це чи ні?
Все що навколо є,
дім і родина,
все не твоє,
Наші діти будуть інакші,
Нам здаватиметься це шкідливим.
Часом будемо їм заважати,
Впевнені, що це неважливо.
...докури останю
сигарету друже.
скоро вжалять кулі
в груди твої мужні.
Може білий сніг,
заспокоїть тіло.
У ті часи старих історій,
Живих билин, легенд сивих,
Коли ходили гноми, ельфи, тролі,
Коли ще звірі вміли говорить.
Жили в лісах карпатських і титани
...у квітня мокрі та холодні руки,
з гірким смаком тютюна, під дощем.
Будівлі вулиць, захоплені у смуток.
Вітер поколює, заточиним ножем ...
У колі дня шукаємо причини,
почути в адрес свій прості слова.
Звертаємось до світової павутини
і демонструємо своє життя.
Відчути б інтерес краплину,
Килимами ранок плідно вкрито.
Все знайоме серцю зникло.
Світ, з яким ти звик, який набрид,
став приємним, ставши на поріг.
Людину втримати на завжди неможливо.
Тримати силою за руку не потрібно.
Усе в житті утворено мінливо,
як не вкладайся у події плідно.
Ми залишаємо батьків,
Міцніші ті обійми із донькою,
коли підлога, ніч,
дрижать шибки віконні.
ЇЇ закриті вушка,
Тремтять малі долоні,
від вибухів над головою.
Дивитись в небо так приємно,
Хоча усі нагадують мені,
"гляди під ноги!!!" "будь обачним!!!"
" носа розіб'єш!!!" "не впади!!!
Шлях, потребує твердих кроків,
В коробці "побутового життя",
приємний затишок, й безпека.
Надійність і турботи відчуття.
Та складені у тумбочці пакети.
Я вологим носом торкнуся,
ваших теплих долонь і чекаю.
Що помітите мою присутність,
На обійми вам натякаю.
Погляд буде жалісно щирим,