Розалія Блюм
Липнуть квіти палкого літа
Сохне постіль на балконі
Перехожий, пересічний - тихо
Слухає вірші на смартфоні
Крокі пишуть і жбурляють
Мені в обличчя жагу жити
День випадковий у вічність лине
Схід сонця залишився єдиною
прикрасою
І тішитись тільки небом синім
і віршами як
Єдиною цінністю
Деякі речі: безглузді
Так, наприклад, ходіння по п'ятам
За тим, що давно накивало за три версти
Я здавалась собі шукачем невдахою
Що стежить
Як повз неї пролітає дракон
Лягаєш спати вже під ранок,
Бо носиш в собі так багато,
Колись загублений світанок
Який не встигла занотувати
Лягаєш, крутишся, не можеш
А плеер з ночі вже стомився
ніч заспокоїть
голос здригнеться
сам тут простоіть
а потім вернеться
що ж буде завтра?
його не хвилює
Я, спостерігаючи за темним лісом, втім
У ньому можу розгледіти, дім,
Кохання і турботу,
Звір,який є сердцем нашого народу
Я, уособлюю думки жорстоких, :
Вічність буду убивати і радіти,
Хтось сказав у снах не можна жити
Що вони створені за просто так
І що кожну ніч тобою дихати
Не можна, навіть в цих бісових снах!
Хтось сказав що мрії помирають
Після наставання тридцяти
Я впевнена точно що щастя в мені
Його не шукати у сторінках днів
Його не писати у вирії мрій
Його не побачити в вечірній зорі
А щастя існує у закутках вій
Воно голосить у безодні надій
Десь ти, вдалині і у своїй квартирі
П'єш свіжомелену каву потроху
Де небудь, збожеволіти, де мені тобі не звеліти
Ми зустрічаємося як прикмета до катастрофи
А може бути у всесвіті, в якому ми тоді знаходились
У неї гірлянда висить на стіні,
Чекає на вечір різдвяного чуда,
Ялинка не куплена, а очі сумні
Про те, як здаватись щасливим на людях, -
Вона дуже добре знає їх
Цих таємниць нескінченна книгарня,
Стрибок у часі - я не наважусь,
Колись так мріяла потрапити сюди :
Де вірші в сльози, а не в радість
А погляди знайомих вже чужі..
Стрибок у часі, за десять років
Уявити можна - не буде війни
Навіть якщо у вірності, я не клялася
Немов по недбалості мені чесніше стати
Уже, любий, не вийде
Я така є
І від волі до випадку