Розалія Блюм
Прозорі очі відчиняють погляд
Бажання влітку не сидіти вдома
Одна велика тарілка шоколадного морозива
Така собі домівка недобудова
Цеглинка і цеглинка, вишня, персик
І тато порсається з чорноземом
я прошепотіла на вухо тобі:
ти будь настирливим, а я буду милою
і знову наче той самий квітень
розсипалася скромністю, чи то дурною, чи то щасливою
Я люблю себе наодинці,
У кав'ярні, книгарні, мандрівці
Поряд з іншими, та вже ж наодинці
Так як дерева шелесчу листями
Так говорю, собі потаємно
Матюкаюсь , чи плачу буденно
Коли опанує всесвітня темрява
І залишок годин прийдеться на книги
Я потону у безпросвітності вечорів
Де ліхтарик замінять свічкою
А вона капатиме мені на листочки
Білим і ніжним палким парафіном
Червоніє небо, рум'яна калинОві
Хвилі бризи цілують ноги
Сидить біля моря старий сивий
Зустрічає поглядом хвилі пороги
Шукає пес його схвильовано гілку
Намагаючись знайти найбільшу
Я сплету тобі віночок
і подих вітру донесе
До твого чола ті квіти
Як ромашки зникли у лузі
Як згниє червоний листочок
Так і сердце перестане
Що намалюєш, те і побачиш
Ніколи мене не порівнюй з другими
У вічності всесвіту, зірок так багато
Чи знаєш ти у якої довгі вії?
У якої гострі вилиці, пухкі губи
Яка ліпше тебе голубить?
Навіть якщо у вірності, я не клялася
Немов по недбалості мені чесніше стати
Уже, любий, не вийде
Я така є
І від волі до випадку
ніч заспокоїть
голос здригнеться
сам тут простоіть
а потім вернеться
що ж буде завтра?
його не хвилює
Стрибок у часі - я не наважусь,
Колись так мріяла потрапити сюди :
Де вірші в сльози, а не в радість
А погляди знайомих вже чужі..
Стрибок у часі, за десять років
Уявити можна - не буде війни
Коли самотність - подарунок,
То вірші ллються як вода із під крану
Вони несуться мов наостанок
Щоб точно вгледіли талант
Ті люди, що повз тебе ходять
Немов лиш капелюхи й куртки
Твої слова - мелодія,
що несеться мов струмочок в карпатських горах
Вітром дує прохолодним у жарку спеку
