Софія Афанасьєва
Нам ніколи не вистачить часу.
То ж хапай своє "зараз". Біжи.
Не дивись на вогні уздовж траси
І людей ні про що не проси.
Нам ніколи не вистачить світла,
Втрачено сенс! Та це не погано
Кордон відкрито, всім можна пройти
Я пам'ятаю лірику, романи,
Що написали люди в самоті
Я пам'ятаю вірші вбитого поета,
Лицемірність і зрада,
Павутиння,
Канати,
Мій прихований жар
Проростає в золу.
Мені мариться ім'я твоє
У іржавих тріщинах на магнітолі.
Дуже дивно, що в зорепаді
Відображається море.
Гори - теж хвилі,
Просто повільні.
Ми за межами світу,
Та чи ми є вільні?
00:50
Я хочу потонути у обіймах,
Захлинутися ніжністю. З тобою
Не маю я підстави для спокою,
Але побачу тебе в своїх снах.
23:05
Ти моя невагомість, ти для мене - поразка
Я з тобою удвох не дійду до кінця
Декоданси натомість проривають свідомість,
Єдина помилка вбиває творця
Синє небо під грунтом, чи грунт поміж неба
самотній плющ на підвіконні
тобі розкаже, що таке зрада
коли сама природа-матір
тобі не рада
14:10
Цей вовк зголоднів, він хоче твоєї плоті.
Цілуй йому лапи, віддай своє серце і кров.
Цей вовк зголоднів. Ми самотні на ешафоті.
І тут не важливо, в котрій ти був із церков.
Думки - плацебо, виснажують душу роками,
Катування власними думками.
Забагато - це стабільний стан.
Скроні вже розплилися ріками.
Я забула, де знайти стоп кран.
Ця розмова може не відбутись,
А мені б зупинити цей внутрішній монолог.
Залишитись у моря, хвилям віддати страхи.
Якщо розглядати змістовність цього життя
То всі ми у ньому, відверто, просто невдахи.
Про беззмістовність казати ще більш беззмістовно,
Коли твої очі затягне бетонними стінами,
Коли твої руки протягнуться за небесами,
Залізні колії стануть новими мостами.
Ну а за звичними фарбами сховано пил.
Побачиш пітьму, заховану за кольорами,
