Денис Бондар
Відходливість, Анексування, Ректифікування, Зшивальниця, Спекулювання.
Нам здається, що ми ще розуміємо один одного,
Але наші сполуки, повільно проходять ректифікування.
І хоч нам, ще не шкода, свого часу вкладеного,
Все більше, нав‘язливість походить на його анексування.
Тиша, простір,
холод, гнів,
бентежність, сумління,
панічна атака.
Самотньо і пусто
в моїй голові,
Кисло-металевий та гіркий присмак на кінчику язика.
Напружені м‘язи, плечі, шия, стиснуті зуби до болю.
Паливо-мастильна рідина розлита, бракує лише сірника.
Всі системи в готовність успішно приведені, перед початком бою.
Залежно-інтегрована ненавість до себе, мою злість підживлює,
Сам собі кат.
Червона лінія на запʼясті.
За фінішем старт,
Ніщо більше не власно.
Ця розрита, пуста могила
Сирою землею віє…
Читаю, твій, останній…
Емпатичні вздохи розуміння.
Як часто хочеться кричати?
Звідки стримуватись вміння?
Гасити у горячій ванній
Полум’я почуттів, бажання,
Мені все важче вдається собою не бути
і на поверхню повільно вилазить, той,
Проблемний.
Як жало з отрутою, просто старайся оминути
Тихенько, сам собі записую в блокнот цю тишу.
Окрім цього, що я тут, після себе, візьму й залишу?
Це все, саме то, що так важко передати словами…
Це все, саме то, що залишиться тихо, між нами.
Як вітер, думками, за вікном листя жовте колишу,
Мене лякають стани….
В яких у голові моїй не прокладаються маршрути.
Й коли я загубився, в своїх дзеркальних гранях,
Ти виїхала, міським, увечері, з грейпфрутом.
Мене лякають стіни…
Хоч і в стосунках, я бути звик агорафобом,
Я відмовляюсь брехати собі, хоч і тільки собі -
Навіть і не знаю, що з цього краще.
Стан дуже подібний, як при хронічній хворобі,
Але на відміну від неї, він важчий.
Хоч я вже і вільний, але ще досі в кайданах
Сумлінь, страху і ненавісті в собі.
Останнім часом,
я так хочу твоїх рідких обіймів.
Мовчати,
відчуваючі, що ти нарешті
спокійна.
Вона сама по собі,
і не потребує бути відкритою.
Вистачає їй бути таємницею,
якою її люди наділили, вкритою.
Може й розчарувати,
з розкриттям, оказавшись пустою.
Шукаю тебе.
Вдивляючись в чужі обличчя.
Іду я, не зімкнути очей,
Уявляю цю зустріч сторіччя,
На вулиці забутих ночей.
Чи зверну увагу, йдучи додому?