Максим Марков
Не було дня, коли не жалкував,
не було дня без долі каяття.
Себе до батареї прикував,
в палаючому домі забуття.
Пройшло немало часу, а я досі,
Жонглюючи різними масками,
всі граємо певну роль.
І йдемо по життю з підказками,
хто є блазень, а хто - король.
Маскарад світового масштабу,
От би чаю з лимончиком,
десь на березі моря.
з печивом, цукерок горщиком,
і ніколи не знати б горя.
От би квасу з кухоль чи два,
А виживем, чи ні, це не важливо,
лиш тут і зараз жити - чистий кайф.
І на душі як не було б тужливо,
запам‘ятай: you only have one life!
Цигарка, цигарка, спокій,
келих за келихом, біль.
В кімнаті, немов у шафі,
сидиш і мовчиш, мов міль.
Година, година, холод,
Лиш пошматовані уста,
не дочекаються цілунку.
Закономірність є проста,
що шрами прагнуть візерунку.
Поранений прагне спасіння,
Відріж свій біль,
скоси печаль,
і викинь серце у вікно.
Хай звідусіль,
плете спіраль,
Я убив би тебе,
прострелив твою голову,
закопав би в саду,
і забув хто ти є.
Жалюгідний і добрий,
Я брехав, і робив це красиво,
та найбільше брехав собі.
Та моє існування, не диво,
має сенсу, як моря в трубі.
Я брехав, і забув де є правда,
Ще один рік минув, як фотоплівка,
він був паршивим геть, мов бите скло.
І ніби вщент подряпана платівка,
жахливих нот чимало додало.
Ми витримали все, і знов святкуєм,
Ах косички, тугие косички,
красота в каждом дюйме улыбки.
Наши жизни горят будто спички,
не хватает мне золотой рыбки.
Милым личиком день заряжает,
Це моя доля, битись на арені,
серед тиранів, шахраїв, убивць.
Історія висить на гобелені,
серед бридких, похмурих п'яних лиць.
То меч, чи щит хапати в чисті руки,
