Максим Марков
Я втрачу все,
та хочу мати більше.
Кудись мене несе,
той біль все повільніше.
І руки мої чисті,
Забери собі мою молодість,
і словами заший мої рани.
Я на тебе залишу всю гордість,
у твої я подивлюсь екрани.
Забери собі моє щастя,
І небо стало ясніше,
і хмари розійшлися в різні боки.
Коли лиш я знову побачив,
твої червонілії щоки.
І ночі стали світліші,
Собі забрала головную роль,
у цій виставі ти тепер принцеса.
В ролях я був і блазень, і король,
це не погіршує акторського процесу.
І музика лунає лиш для тебе,
Заради тебе нас поглине море,
підемо в бій, кожен буде в двобої.
Заради тебе, ми посієм горе,
вершники апокаліпсису твої.
За кожну краплю твоїх гірких сліз,
Я знаю, тобі болить,
я бачу, як ти це тримаєш.
Тобі стало так важко ходить,
на плечах сотні дві підіймаєш.
І думки, і слова, і події ж,
Я убив би тебе,
задушивши вночі,
і спалив би твій дім,
не лишивши ні жмені.
Неймовірно жахливий,
Люблю её до дрожи,
трясёт всего от страха.
Мы слишком непохожи,
любви частицы праха.
О ней я не забуду,
Она вскрылась сегодняшней ночью,
пока я так невинно спал.
Свою душу измучала волчью,
я с утра пробежал весь квартал.
Я избил полицейского в форме,
Збери мене з долонь, повних уламків,
склади ж ти пазл з моєї душі.
Скільки мине ночей, і скільки ранків,
не знаю я, лиш тріск в пустій тиші.
Візьми побільше клею і турботи,
Давай на відстані,
у сотні миль.
Ми обміняємось,
повітряним цілунком.
І лиш тоді,
Я тебе ще не вбив, бо сам ще живу,
я не вірю у те, що це все наяву.
Я герой, ти мій меч, що розріже й мене,
я не знаю ні де, ні коли це мине.
Ти Полярна зоря, серед хмар у ночі,