Неоніла Гуменюк
Спрагу вгамовували матері-землі.
Це дощ її благання вчув напевне
Й рясний-рясний пустився по ріллі.
Повеселіли в полі всі посіви
І квітоньки водиці напились,
Та й трави щиро дощику раділи,
Чомусь так стрімко ви мчите, що вас не здоженеш.
Та спомини приємнії так серце моє гріють.
Хоча що було у житті, того вже не вернеш.
Залишилось лиш згадувать деньки ті золотії.
Як юність усміхалася і молодість цвіла.
На коси снігу сивини осінь густо насіє,
Звуть його "сто голочок".
Він почує небезпеку
Заздалегідь іще далеко,
Швидко скрутиться в клубок,
Не страшний йому ні вовк,
А ні лисонька-кума
Битим шляхом та містом й селом
Літо сонячне знов ступає,
Зігріває усіх нас теплом.
Ронить роси сріблясті світанок,
Ой, яка ж бо навколо краса!
І розгнузданих коней буланих
Ще своїм цвітом запізнілим,
Голівку поверта за сонцем,Хоча уже минуло літо.
Промінчики він ловить теплі,
Купає в них пелюстки жовті.
Коли ж дощем заплаче небо,
То не боїться, що намокне.
Неначе чогось боїться
І навіть як вітер затих,
Тріпоче й тріпоче те листя.
А може замерзла вона
Й зігрітись ніяк не може,
Тому ця осика сумна
Виріс дуб могутній, йому років зо сто.
В верховітті вітер знай собі гуляє,
Співає і свище, віти нахиляє.
Та сили такої у вітру немає,
Щоби із тим дубом взяти позмагатись.
Бо міцний та дужий дуб отой столітній,
Усе заслонили навкруг
І поле, долину і луг,
Не хочуть пускати ще зимоньку-зиму.
Сніжок, що зима уночі посипає,
Ранковий весь "злиже" туман
І дощик дрібненький уже накрапає -
Осінь запрошує на карнавал.
І на душі так привітно і тепло
Від дивовижних звуків та барв.
Краплі дощу - намистинки прозорі
Падають-котяться десь у траву,
Першії сніжинки впали,Як дівоча цнота чисті,
Срібно-білі та іскристі.
Виграють вони на сонці,
Обліпили все віконце,
Слід лишили, наче стежку
Вишиваночки-мережки.
Й на мою косу падає також.
Та мої руки у своїх долонях
Ти зігріваєш, милий.Це любов
Нам сили додає обом творити
І сіяти добро, немов зерно,
Щоб рясно-рясно проросло воно,
І завірюха теж розтанцювалась,
Але підсніжником біленьким сніг запах,
В моєму серці поселилась радість.
Бо відчуваю - веснонька іде.
Граками та шпаками заспівала.
А чи струмочком. що в долині десь
