Steev Kurts
Мені тебе обіцяли ….
Твою руку і твою любов
Однак , я не знав , що Монтекі
Першим в серце , у твоє ввійшов
Я не знав , що його ти бажала
Життя калейдоскоп – і все це люди-люди
Дволикі , многоликі , паяци
А блазнів скільки ми стрічали й скільки будем,
а як же часто блазнювали ми ?
Багато раз , множинно посміхалися
"Гляди .Ведуть..." - лунає в спину
і " Не дивись" - повчають матері ,
то єретик , йде на свою кончину
під церковних дзвонів піснеспів .
Сутулий.Сивий. Без зубів ,
Про що слова , коли вони мовчать ?
про що кричать , коли ніхто не чує ,
обривки фраз ,упалих в небуття
на охололій й потемнілійй кухні .
Засіли скраю - над горням
Сідай мій друже , от тобі стілець
Ні – не цей , отой що ближче краю
Вдалий вибрав,знаєш , ти момент
Бо нині в ніч я вирушаю .
Мене позвали пси дороги
Вогні хатів над тьмою поля
Трeмтять в зимових міражах ,
Ііх би потримать у долонях ,
Чучуть набратися тeпла .
Ііх пригорнути би до сeрця ,
Пірям сніжило в осінніх садах ,
Що згубили в лету сизі гуси
В ці вічні тумани не прийде зима
Згниють на вітках спілі груші
Пірям сніжило в осінніх садах,
Добрий день мамо ,бачиш я прийшла
Запізно правда не тоді як звала ,
Я так … я була глуха
У той момент тебе не требувала .
Я інші справи мала - це ж життя !
Колись давно закінчиться війна
колись і хтось повернеться додому
на дійтей обійстя спалене до тла
могилу вирити пророку .
у заростях тернових цвинтарях
Любов до Вас мені давала крила
любов до Вас забрала мою твердь
я проклинаю стезі , що звели нас
і щиро вдячний небесам за те .
Хоча між нами все , і все між нами
І що єднає – нас те й розведе
Ти любиш ?.. Що ж - мовчи
не говори , що понесе розлуку
А перед Богом збрешеш ти ?
і знов мовчить , даючи руку .
Ти любиш ? – так , та не мене
Він втомлено присів на лаві,
вокзал ,кафе , музей , собор :
сніданок- кава й круасани
вечеря – вистиглий бульйон .