Steev Kurts
Життя калейдоскоп – і все це люди-люди
Дволикі , многоликі , паяци
А блазнів скільки ми стрічали й скільки будем,
а як же часто блазнювали ми ?
Багато раз , множинно посміхалися
Ви мене зневажити як завше ,
Не давши погляду в пустім метро
Ми з Вами – стали незнайомі
А Вам так ніби й все одно .
Так ніби час прожитий разом
Для вас ,мов сон забутий, відійшло
Ми догорали згарищeм кісток
Твоїм вогнeм, Твоя Гомора.
Від нас сьогодні відвeрнувся Бог,
Однак ми пeрші цe зробили вчора.
Він втомлено присів на лаві,
вокзал ,кафе , музей , собор :
сніданок- кава й круасани
вечеря – вистиглий бульйон .
"Гляди .Ведуть..." - лунає в спину
і " Не дивись" - повчають матері ,
то єретик , йде на свою кончину
під церковних дзвонів піснеспів .
Сутулий.Сивий. Без зубів ,
Нічний вокзал , пустий перон
Пузатий місяць , сплять вагони
Сигарети сизий і гіркий димок
Її хоппЕр знов їде другим .
І знов затримка ,далі жду
Мости згорають у мовчанні ,
Не в відстані чи в плині літ
Падуть у мул забуті й незгаданні
На харч неуважливих риб
Як ще річки, не висохли ?- не втямки
Дух неспокійний на ніч пє вино .
під касами закритими вокзалів .
А світлом флоресцентих ламп
його поваблять нові траси .
І докінчивши вкотре той бокал ,
Я відпустив, бо більш тримати
В обіймах своїх Вас не міг
І Ви без сліз , гордливо промовчавши
З собою наш забрали гріх
Увись до зір , злетівши птахом
Говорять гори тишиною ,
мовчанням нашим дахають вітри
і на д проваллям , з бистрою водою
тремтять , в минуле , зведені мости .
Пустіть її - вона спішить:
на зустріч , що давно минула .
Століття тому , чи лиш рік
вона , безсовісно – забула
Можливо… або ж не прийшла
дві жмені срібла , тридцять срібняків
у напівтемряві , здаються просто пилом .
Що я зробив ?Що? Я? Зробив ?
продав мирському Господню дитину .
спокушений : багатством , славою, імям ?
