Steev Kurts
Ти спрагла знов моя Пальміро
Твої піски знов моляться на дощ ,
Ще дивом твоє серце не згоріло ,
Не вмерло в сяйві вбогому зірок .
Я повернусь до тебе на весні
Дух неспокійний на ніч пє вино .
під касами закритими вокзалів .
А світлом флоресцентих ламп
його поваблять нові траси .
І докінчивши вкотре той бокал ,
Дайте нам віри іти за богами,
Дайте нам сили бороти ворогів,
Дайте надію , щоб зцілювати рани
І дайте вина , бо ми ще живі
Ми хочем напитись , до розуму втрати ,
Я відпустив, бо більш тримати
В обіймах своїх Вас не міг
І Ви без сліз , гордливо промовчавши
З собою наш забрали гріх
Увись до зір , злетівши птахом
Тепер богів розстрілюють впритул
Ніхто хрести не зводить за містами
У мегаполісах поміж юрби
« визволителем » поміж бровами
Коротким вистрілом , «хлопок» й не ма
Зі ста доріг – я виберу твою
і в двері я ввійду , що ти входила
без крил я зможу ,я з лечу
й зостанусь там , де ти лишилась.
Я тінню , привидом твоїм
Господні пси eпохи постмодeрну,
Долоня ввeрх -цe крила чи протeст ？
Наслідники жалю ,гeльмінти сeрця ,
А люди після вас , чи іім ви подаштe ？
Ви судитe , ви гонитe -кати ！
Нічний вокзал , пустий перон
Пузатий місяць , сплять вагони
Сигарети сизий і гіркий димок
Її хоппЕр знов їде другим .
І знов затримка ,далі жду
Він втомлено присів на лаві,
вокзал ,кафе , музей , собор :
сніданок- кава й круасани
вечеря – вистиглий бульйон .
Не гріли спалені в печі листи ,
слова не гріли - в них не ма потреби.
Холодні пальці в згарищі війни
пекли картоплю на Святу вечерю .
Допоки знов не грянув бій ,
Прощай моя неправильна любов ,
чи може правильну людину
не правильно я полюбила
і так неправильно і відпущу .
Чи утечу – розправлю крила,
у натовп може , може в небеса :
Зустрінь мене ,любою й будь-коли
самотньою , вагітною , вдовою
на піку слави і на самім дні
на сході сонця й нічкою глухою.
Прийди , як тільки позову
