Steev Kurts
Пірям сніжило в осінніх садах ,
Що згубили в лету сизі гуси
В ці вічні тумани не прийде зима
Згниють на вітках спілі груші
Пірям сніжило в осінніх садах,
Я так жалів, що Вам дивився в очі
я проклинав Ваш розум непростий
чому ж Ви бувши другом моїм
простити серця голос не змогли .
Мого - до Вас , в безмовному воланні
мовчанні трепетнім , лякливого гінця
Я б все віддав , щоб Вас не знати
і не кохати відчаєм моїм,
у осені Ваш адрес не питати
і не стрічати нові кораблі .
Я б все віддав ,щоби змінитися
утримати неспинний час
Нічний вокзал , пустий перон
Пузатий місяць , сплять вагони
Сигарети сизий і гіркий димок
Її хоппЕр знов їде другим .
І знов затримка ,далі жду
Я відпустив, бо більш тримати
В обіймах своїх Вас не міг
І Ви без сліз , гордливо промовчавши
З собою наш забрали гріх
Увись до зір , злетівши птахом
За друзів зараз не вмирають ,
за друзів зараз не живуть ,
як вид вони здається вимирають ,
як вид нащадків не дають ...
Я Вас украла на хвилинку
О Господи - на цілу мить !
вплела у серце мов патинку .
допоки кляте місто спить .
Допоки , ті , що в повнім праві
Мій любий край , обвуглена Гомора
Мій Авалон – розгромлений Содом
Куди тепер вертатися додому ?
Й в життєву бурю де шукать покров ?!
Де на нічліг проситися блудниці
Ти любиш ?.. Що ж - мовчи
не говори , що понесе розлуку
А перед Богом збрешеш ти ?
і знов мовчить , даючи руку .
Ти любиш ? – так , та не мене
Листа тобі ,так знай, я не напишу
Моя образа з часом не пройшла
Живи як знаєш, сильна жінко,
Живи – бо я не знаю як .
В фортпості двоє проти всіх
Дайте нам віри іти за богами,
Дайте нам сили бороти ворогів,
Дайте надію , щоб зцілювати рани
І дайте вина , бо ми ще живі
Ми хочем напитись , до розуму втрати ,
На хрест молитись – місце страти
на сіллю всіяну ріллю .
Цим вдовам більше не рождати
народу цьому більш не буть !
Він догорів у згарищах сміття,
