Steev Kurts
У прірву мою падав не стілець:
у мою прірву полетіли замки.
І я кричав у неї …я молив
лиш як безодня у безодню стане.
У темряву , у час * , в богів
на межі розпачу й безумства ради
Добрий день мамо ,бачиш я прийшла
Запізно правда не тоді як звала ,
Я так … я була глуха
У той момент тебе не требувала .
Я інші справи мала - це ж життя !
Ви мене зневажити як завше ,
Не давши погляду в пустім метро
Ми з Вами – стали незнайомі
А Вам так ніби й все одно .
Так ніби час прожитий разом
Для вас ,мов сон забутий, відійшло
Брудна на фоні грязних стін
в пилу злилася з своїм горем .
Ще тому мить цей дім звала своїм,
а тепер – не має в неї дому .
Лице в сльозах, ховає у долонях
Вони мовчать ,.авто при вході ,
Як видиво у бляклих ліхтарях ,
Багато з них ужe у дома ,
Скільком ж вeртатися назад.
У тeмряву , у ніч , в туман,
За друзів зараз не вмирають ,
за друзів зараз не живуть ,
як вид вони здається вимирають ,
як вид нащадків не дають ...
Ну що ж ти знав , що я тебе любила
Ну що ж …. Знання то дар – бери
Я поділившись зовсім не збідніла
Та от чи став багатший ти ?
Я ще знайду таких – всезнаних
Я Вас украла на хвилинку
О Господи - на цілу мить !
вплела у серце мов патинку .
допоки кляте місто спить .
Допоки , ті , що в повнім праві
Я відпустив, бо більш тримати
В обіймах своїх Вас не міг
І Ви без сліз , гордливо промовчавши
З собою наш забрали гріх
Увись до зір , злетівши птахом
Продала душу за візит у рай ,
та небеса чомусь не взяли плати
і на обочині світів тепер сама ,
ані шляху вперед , ані на зад вертати .
Посеред темряви й даличини зірок
дві жмені срібла , тридцять срібняків
у напівтемряві , здаються просто пилом .
Що я зробив ?Що? Я? Зробив ?
продав мирському Господню дитину .
спокушений : багатством , славою, імям ?
Листа тобі ,так знай, я не напишу
Моя образа з часом не пройшла
Живи як знаєш, сильна жінко,
Живи – бо я не знаю як .
В фортпості двоє проти всіх
