vasylenko .ko
Услышь в моем голосе тихом
Дрожащую ноту усталости.
Она повторяется заново,
Как звук сообщений безликий,
Как отклик системного сбоя,
І вдома ніби (та не вдома)
Обличчя втомою близькі
Покори повної низькі
На схід відвішують поклони
За тих ,хто втратився колись,
Допоки я в найменшій мірі
Я боли оды петь готова,
Но ты не думай, а пойми.
Что тут, меж прочими людьми,
Мой образ-мученика соло
Казалось каждому, как жаль.
Історія оця не справа дня.
За всякий гріх чекає нас платня.
Людині часом за власну скверну
Плати нічим, простіше вмерти.
Моя земля і чесний люд,
Довольно больно быть пустой,
Быть просто тленной оболочкой,
И угнетенной красотой
Блистать пред взором ясной точкой.
К тебе все тянутся рукой
С надеждой трепетной согреться,
В морозних обіймах вітрів,
Як вияв осінньої вдачі,
Холонуть,хоч завжди гарячі,
Долоні в кільці рукавів.
І з неба крутих куполів
Поговори зі мною, друже,
Мені сумно, втомилася дуже,
Розповіш, як минає твій час.
В морі інших замало нас.
Не кажи, що ти теж сумуєш
Ти знак мені, здавалося, лишив.
Якусь свою інтимну таємницю.
Чи, може, ти того і не робив?
Я маю своє право помилитись.
Чи, може, то лиш вигадка, скажи?
Над бісові любим містом
Не можна блистіти зіркам.
В нім смогові комина,дійсно,
Мов чорний вузький рукав.
Тут сукні не личать панянкам,
Та це лише їхня провина.
Я- ребёнок. Пишу на обоях
Слово "мама", а мама отмоет.
Нарисую её безмятежною,
Заточенную в розовой нежности.
Я ребёнок и я блюду истину,
Чёрный котик уходит в ночь,
(Бейся, сердце! Глаза, блистайте!)
Он подаст мне сговорчески нож…
Не упрямься, прошу, не упрямься..
Юный клён, ты не лавры, но я..
Корень привычных бед -
Древо унылой пытки.
В меру жестокий бред,
Но перебор для шутки.
Осы танцуют гавот,
