Olha Lypneva
у Львові дощ
уже котрий день поспіль.
і серед мокрих площ
затих щоденний поспіх.
⠀
хтось протягнув
може ми зустрінемось ще раз.
в іншій галактиці, на іншій планеті.
я читатиму тобі вІрші,
ти співатимеш мЕні сонети...
може ми сплітемося якось
Я дивилась на тебе, ніби у дзеркало.
То була осінь, за вікном вже смеркало.
Ти крутив мої коси на пальці відверто,
А всередині щось мої струни смикало.
Я читала тіло твоє губами,
Плач, якщо маєш ще сили і сльози,
Поки горе і сум не покинуть тебе.
Так, як небо ридає в найбільші грози,
Аж доки тягар цей із тебе впаде.
Поки серце твоє молоде і шалене
ти такий смішний коли сонний
коли ранок ще тільки стукає в двері
сонця промінь падає на підвіконник
грає зайчиками по стелі
коли ти піднімаєш вії
ти пишеш букви,
фарбуєш будні.
складаєш брукви
дня нього.
смієшся на кутні,
Єдиною можливою варіацією моєї осені
Визнаю лише ту, що з твоєю присутністю.
Інших просто не треба, вони не запрошені,
Віддаю на вселюдський огляд цю резолюцію.
І нехай хто там що скаже, висуває свої аргументи,
Бісер розсипається по підлозі,
Утворює свої візерунки.
А ти опиратися більше не в змозі,
Ти вже давно в обіймах чаклунки.
На губах її сік журавлини,
А в очах малахітовий ліс.
Буйно квітнуть ружі.
Лягає вечір на місто.
Ми стали безмежно байдужі.
І щось міняти вже пізно.
Накину ж на плечі коцик.
Епіцентр вибуху
Прямо в цій кімнаті.
На одному видиху
Почали кохати.
Ми ж уже приречені:
Несміливі погляди,
Ти загубився десь між легенями, чи між ребрами...
Всередині такий бардак, що вже місяць не можу знайти.
А ти все десь там мені муляєш, колишся деколи,
Заважаєш спокійно жити.
Часом затихнеш, ні пари з вуст.
Як мені тебе бракує.
"Зачиніть, будь ласка. Дує"
Поміж ребер вітер свище.
Хочу тебе поряд. Ближче.
Твої руки теплі, ніжні