Тінь ...
Розбите серце смерті просить,
Воно мов квітка на снігу,
В житті намаялося досить
Тамуючи його жагу.
Життя нещадно не жаліло
Для нього горя, втрат, страждань.
В небі синім сонце сяє
Посмішкою свята,
На добро благословляє
Світло розілляте.
Променям радіють люди,
Йде весна з розмаєм,
( из поэмы « Мцыри » )
Когда я стану умирать,
И, верь, тебе не долго ждать —
Ты перенесть меня вели
В наш сад, в то место, где цвели
А. Пушкин
"Евгений Онегин"
Роман в стихах
(1823 - 1831)
Четвертые сутки пылают станицы,
По Дону гуляет большая война.
Не падайте духом, поручик Голицын,
Корнет Оболенский, налейте вина.
А где-то их тройки проносятся к "Яру",
Луна равнодушная смотрит им вслед.
Связь не разорвётся если есть она.
Если сердце бьётся и в душе весна.
Если ранним утром видишь мой привет
Там где перламутром светится рассвет.
Если шепчет ночью сказку звёздный свет.
Душу рвёт на клочья память прошлых лет.
Листям пожовклим роки опадають,
Знову сніжитиме пам'ять зима,
Мрії забуті весну нагадають
Що пустоцвітом майнула й нема.
Прийде весна вже на рік постаріла,
Знову із мріями та вже без крил,
Коли боролись ми за Батьківщину,
Фанфари не вшановували нас.
За вільну незалежну Україну
Життя і кров забрав тривожний час.
В борні за перемогу, за свободу,
Пліч-о-пліч зустрічали ворогів,
Війні не вийде ставити умови.
Війна питань про мир не задає.
Не розуміє смерть людської мови
Й часу для перемовин не дає.
Війна людей про мрії не питає
І боронити змушує життя.
До свиданья, друг мой, до свиданья.
Милый мой, ты у меня в груди.
Предназначенное расставанье
Обещает встречу впереди.
До свиданья, друг мой, без руки, без слова,
Не грусти и не печаль бровей, —
Недавно тихим вечерком
Пришел гулять я в рощу нашу
И там у речки под дубком
Увидел спящую Наташу.
Вы знаете, мои друзья,
К Наташе вдруг подкравшись, я
Грусть моя - печаль-кручина,
Что, скажи - тебе причина,
Почему день ото дня
Ты преследуешь меня ?
Почему виски седеют,
Мысли смертью в душу веют,
