Тінь ...
А. Пушкин
"Евгений Онегин"
Роман в стихах
(1823 - 1831)
Без втрат життя не можна перейти,
Аби здобути щось потрібна втрата.
Біль серця навкруги не обійти,
Біль розуму мовчанням не здолати.
Ми всі невільники свого життя.
Страждання боротьби дарують змогу
Выхожу один я на дорогу;
Сквозь туман кремнистый путь блестит;
Ночь тиха. Пустыня внемлет богу,
И звезда с звездою говорит.
В небесах торжественно и чудно !
Спит земля в сиянье голубом…
Сиділа доля край дороги,
Чекала кращої доби,
Натерла бідолашна ноги,
З обличчя спала від мольби.
Молила Бога сили дати
Знайти сірому-жебрака
Я не віддам нікому власну долю
Як важко не велася би вона,
Нехай чорти творять свою сваволю,
Така на всі часи лише одна.
Всі радощі, всі біди і страждання,
Лише мої і послані мені.
До свиданья, друг мой, до свиданья.
Милый мой, ты у меня в груди.
Предназначенное расставанье
Обещает встречу впереди.
До свиданья, друг мой, без руки, без слова,
Не грусти и не печаль бровей, —
Недавно тихим вечерком
Пришел гулять я в рощу нашу
И там у речки под дубком
Увидел спящую Наташу.
Вы знаете, мои друзья,
К Наташе вдруг подкравшись, я
Безмежний сум в очах без сліз від тризни.
Нестерпний біль рве серце, душу крає ...
На небо йдуть Захисники Вітчизни.
Відомо, Бог найкращих забирає.
Востаннє від родинного порогу
Прощається з синами Батьківщина.
Нам Перемога зоряна світає,
Здіймається в запеклій боротьбі.
Москва на Україну зазіхає
У віковічній підлості й ганьбі.
Не п`ється москалям без Запоріжжя,
Одеса вабить, Харків і Херсон.
Зірка моїх сподівань не гори на світанку,
Вкотре на тебе дивлюся крізь грати полону,
Вкотре судилося знову дожити до ранку,
Вкотре чекав що світитимеш як охолону.
Знаю що тужать за мною замолені очі,
Рідні, чеканням засмучені, горем сповиті.
Нет прекрасней страны Украины моей,
Буду славить её до конца своих дней.
Синева её неба с крестами церквей
Мою душу спасают молитвой своей.
Ты прости меня мама за верность мою,
Как тебя, как отца - Украину люблю.
Розбурханий час, невгамовний, неспинний,
Вирує-буяє життя через край.
Біжить і біжить уперед хуткоплинний
Туди де ясніє від мрій небокрай.
І юність і молодість швидко минули,
Вже старість у шибку шкребеться мов кріт,