Beorht Kush
Поки ти граєшся в піжмурки з долею
Спогад із пам’яті велетня стих,
Й навіть якщо ти будеш в невагомості,
Ефект смерті твоєї натисне на тебе
Так,
Як ніколи раніше не тис.
My eyes should rest
And so should I
I am so tired of this, at all
I want to feel alive again
At least for once
That would be nice
Вечірнє небо над містом повільно темнішало,
З рожевого поступово перетворюючись у кров на руках убивць.
Шлях мене венами міста вів,
Його судинами,
До серця.
Я хочу злетіти до хмар
Щоб розповідати небу про тебе
Щоб ніжне сяйво нового дня
Лоскотало шкіру мою
Бо треба
The absence of feeling alive is killing me, quietly
Longing to be true to myself, flooding my consciousness
It is too much to bear in my damaged mind, I must confess
This fear slowly erodes my will to live, it is a harsh duress
But I refuse to believe I am alone in this war of mine
индивидуальность чужих постов
идентична диванному быту
и даже диваны лажают и просят,
постой,
в то время как кошки теряют сотни хвостов
в поисках дешёвой мыши.
Працюю цьогоріч невпинно,
Без вихідних та відпустки,
За робочим столом щогодинно,
Та мені до вподоби це місце.
Робота тут теж мені до вподоби,
Хоч часом кортить і поспати,
Усе життя моє се
В електричці далека поїздка,
Тривала подорож звідкись-кудись,
Нескінченний потяг схилених, чужих-моїх голів,
І на кожен спекотний день, у цім потязі мрій, віконечко
Завжди закрите,
Я дихаю
Я дихаю тобою
Інколи, буває, забуваю
Що також треба й кисню
Для чогось мені це потрібно
Хоча я й не розумію
Кровоносні судини міста цього
Знищують мене злісно.
Вени й артерії гублять мене
У закутках монстра величного.
Білі тільця б’ють мене,
Даючи зрозуміти
Я – ти,
Я та утрачена година,
В котрій зійшло тобі із рук
Те,
Що ти немов якась дитина
Гуляла в дощ із моїх мук.
Я хотел бы родиться мёртвым,
Чтоб было мне легче жить,
Чтоб был я всегда субъективным,
Потому что мне было бы трудно любить,
Я не хотел бы быть живым,
Уж лучше быть мёртвым,