Beorht Kush
Я хочу злетіти до хмар
Щоб розповідати небу про тебе
Щоб ніжне сяйво нового дня
Лоскотало шкіру мою
Бо треба
The absence of feeling alive is killing me, quietly
Longing to be true to myself, flooding my consciousness
It is too much to bear in my damaged mind, I must confess
This fear slowly erodes my will to live, it is a harsh duress
But I refuse to believe I am alone in this war of mine
In the times when there were no rains,
Because they were not yet invented,
A little red spot has found itself to exist,
On the Creator’s white garment,
Amidst the unfolding of the existence itself,
In a debated reality.
Я дихаю
Я дихаю тобою
Інколи, буває, забуваю
Що також треба й кисню
Для чогось мені це потрібно
Хоча я й не розумію
индивидуальность чужих постов
идентична диванному быту
и даже диваны лажают и просят,
постой,
в то время как кошки теряют сотни хвостов
в поисках дешёвой мыши.
Занадто часто бачу цей світ
Чітким напрочуд
Кортить заплющити очі
До того ж плачу щоночі
Бо наші мрії не вічні
Я – ти,
Я та утрачена година,
В котрій зійшло тобі із рук
Те,
Що ти немов якась дитина
Гуляла в дощ із моїх мук.
Кровоносні судини міста цього
Знищують мене злісно.
Вени й артерії гублять мене
У закутках монстра величного.
Білі тільця б’ють мене,
Даючи зрозуміти
Я хотел бы родиться мёртвым,
Чтоб было мне легче жить,
Чтоб был я всегда субъективным,
Потому что мне было бы трудно любить,
Я не хотел бы быть живым,
Уж лучше быть мёртвым,
Усе життя моє се
В електричці далека поїздка,
Тривала подорож звідкись-кудись,
Нескінченний потяг схилених, чужих-моїх голів,
І на кожен спекотний день, у цім потязі мрій, віконечко
Завжди закрите,
Народжений під фальшивим небом,
Ри́мами вбивати сміх,
Звичайний хлопчи́на без неба,
Зважніло свій шлях дола́.
Кроки все важчають й важчають,
Поки ти граєшся в піжмурки з долею
Спогад із пам’яті велетня стих,
Й навіть якщо ти будеш в невагомості,
Ефект смерті твоєї натисне на тебе
Так,
Як ніколи раніше не тис.
