Poems by Аліна Звіздецька

All Poems Original Poems Translations

1 2 › »

як ніколи не твій

як ніколи не твій і як завжди не тліючий автор

прибирає всі зайві думки мов ранковий двірник

прокидає твоє зазвичай позапланове завтра

кожен день твій запалює наче вологий сірник

розбирає життя на

змістовні короткі цитати

декламує їх вголос у вітальні твоєї журби

Аліна Звіздецька

забираючи сни і мрії

обвиваєш колючим дротом

навколо шиї

смакуєш моєї згуби

своїм прекрасним ротом

ти ще не ситий

Аліна Звіздецька

неділя ранок туман порожні маршрутки

людям в церквах відпускають гріхи-проститутки

світ обертається ніби як завжди – вільно

я почуваюся так філософськи-дебільно

назва моєї вчорашньої дивної втоми

ніяк не знаходить і досі своєї притоми

любивства розлуки і вічні бетонні болі

навалюють серце без бою на мінному полі

Аліна Звіздецька

пригортати себе до когось

необхідно?

не знаю може

завжди бракне часу любові

солених озер

влітку

Аліна Звіздецька

ділити себе як нуль на массу

зігравати для себе виставу

прикриваючи вії

віддавати себе в заставу

вчорашній мрії

для якої бракує часу

хто ми – люди чи звірі

Аліна Звіздецька

Люди – човни, кораблі

Люди – човни, кораблі. Люди в морі.

Беруть один одного штурмом, на абордаж.

А в мене зав’язані очі солено-вологим…

Набрала не той екіпаж.

Можливо, ми хворі

пливти проти ночі

без компаса у думках.

Аліна Звіздецька

можливо не час не місце

для декорацій відступів

ти свОє лишив у місті

всіх злому відданних

загиблих було немало

а буде ще всотні більше

все спільне кудись зникало

все наше ніяк не вічне

Аліна Звіздецька

ця душа не жила на землі

мов комета під сонцем зависла

всі їй сенси були замалі

як взуття із якого виросла

непритомна але жива

поміж снів і міцної чорної

забирала себе сама

Аліна Звіздецька

зіткали зі слів повноцінний курйоз

багатозначність слідів на шкірі

наші неврози ввели душі в гіпноз

який підвладний одній лише вірі

підвальний шторм думок-цигарок

розбиті вікна у кожному сенсі

щохвилинне життя підтанцьовує рок

Аліна Звіздецька

лице постаріє а маска залишиться вбрана

час навіть душі розклАде на мертві шматки

він повільно живою водою облиє із крана

а водою мертвою втопить вчорашні сліди

він усе забере у свою невідому долину

у підвалини дум де тече швидколинна ріка

ампутує минуле немов смертоносну пухлину

Аліна Звіздецька

Сонце сходить із Заходу

Сонце сходить із Заходу,

ніби маяк сьогодення.

Вдіті навиворіт фатуми –

кратери мого натхнення.

Сіллю приправлене бачення,

реальність вхопила в обійми.

Шукаю думкам призначення.

by Аліна Звіздецька

налий мені світла за пазуху

налий мені світла за пазуху – там стало темно

заручені янголи прагнуть свободи й тепла

і дні як вода відпливають назавше даремно

налий мені світла – там сохне душевна зола

подай мені руку – одній не дістатись вершини

ця стежка угору не втоптана довга й стрімка

і дощ вселюдський підкидає розмоклої глини

Аліна Звіздецька