Ігор Шевчук
Кохання і неземне
(з поеми «Всевидіння блаженство – центр»)
* * *
Світ дає вбік, – в горлі
клубок
Любов
Вінок білярайських пісень
Матері Божій
присвячується
Узяв з собою він лебідку білотілу —
Листочок білий...
О як палав! він крила їй вправляв
І як моливсь —
десь в собі не бував
Світлані Йовенко, поетесі
і особистості, присвячується
я зараз вам скажу
Меч Жанни д’Арк
Дзюбі Івану Михайловичу
Скажи мені — хто ти?
Скажи собі — хто ти?
Ти ангел
Любі Онищук присвячується
1
Як повільно кліпає тінь
досвітня —
Може тінь ачи ніч? може сон це?
Вже добре нам глибоко помовчати…
Ще мить — і заговорять враз серця…
Рука в руці — і далі з теплих рук Творця…
У несказаннім спокої і тиші
З руки і до руки у благодаті…
Небо*
Поема
Перш, ніж побити мене і зорі,
мої люди,
подивіться: в небі
Це в якомусь столітті послухали
ви — мадригали
І злетів я і ангельську в душу —
од вітру — свічу…
Очі стрілись
Ударило — вдарили дзвони
Дрож
ув серце
Туга і залишення і Печаль
Відкритим полем —
вільний вітер:
і Бог і раб і гук...
Стовпи хитаються,
Всевидіння блаженство – центр
І вигнані в ліси, в пустелі, в гори –
мислителі, поети-мудреці.
