Ірина Дерман
Ось знову відлітає твій літак,
Лиш слід у небі по собі лишив.
А я чекатиму тебе, хай буде так,
Бо так, як ми, ніхто ще не любив.
Я за тобою хоч на край землі,
Від всіх напастей захистиш, я знаю.
Усе і скрізь нагадує про нас,
Лише погляну на твої дарунки.
Як шкода, що минув той час,
Коли мені лиш дарував цілунки.
Хтось мудрий говорив такі слова:
«Усе проходить, і це теж мине».
Правду говорять, що від долі не втечеш
І як сплете нитки, то так воно і буде.
Що втратиш у житті ти, що знайдеш,
І що про тебе потім скажуть люди.
Я не кохала, в цьому чесно зізнаюсь,
І навіть грала у любов фальшиво.
Знову ти моє серце розбив
І зламав мої янгольські крила.
Ти ніколи мене не любив,
Я ж тебе боготворила.
Лиш для тебе жила одного,
Лиш тебе ночами чекала.
Може, у наступному житті
Будемо з тобою разом знов,
А сьогодні я на самоті
Згадую тебе, моя любов.
Ти пішла неспішною ходою,
Тишу не порушивши мою.
Вона сьогодні в ресторані,
Красива та вже трохи п’яна.
Пригод шукає? Може, й ні,
Та біль свій топить у вині.
Їй чоловік сказав, до речі,
Зібравши вранці свої речі,
Я додам трохи віскі в каву,
Розкажи, як без мене жила.
Ти змінила в фейсбуці аву,
Там на фото ти знов одна.
Рік тому ти зібрала речі,
Залишивши ключі сусідці.
Я боюсь назад зазирнути
І назавжди забути про нас.
Розумію, що не повернути
Цей чарівно чудовий час.
Я боюсь забути тебе,
Наші зустрічі до світання.
Така дивна природа у нас:
Що подумають, скажуть люди...
Але ми живемо лиш раз,
Ще одного життя не буде.
Якщо любиш когось, будь з ним
І на інших не озирайся,
Не потрібні твої обіцянки,
Я давно не вірю словам.
Можеш їх говорити коханкам,
Якщо люблять вони обман.
Все так гарно було колись,
Подарунки були та квіти.
