Юлія Оліяр
червоніє неба водоспад
зазирає апельсин у море
хвилі вище жевріють за гори
і пишніші за квітучий сад
навіває міт старенький вітер
легкістю описує життя
Летіли хмари і мене минала,
мене минали дні. І пелюстки
з відірваних троянд із вітром мчали,
залишивши в минулому всі сни.
Я довго думала над тим. Світало:
переливались світу кольори.
Я втомилась від тебе, війна.
Ти жахлива і надто потворна.
Кожен крик твій, як дуло, чорний,
кожен погляд твій - горя струна.
Я втомилась, бо ти незграбна:
не вбачаєш з ким йдеш у бій
зірвані червоні намистини
розлетілися на частини
розкидалися по світах
загубилися у зірках
позбирати б назад
в найдорожчий свій сад
позбирати б себе по шматочках
хоч на пару клятих годин
не родилася я в сорочці
моє серце гіркий полин
розридалося лютим болем
і поранило інші серця
тільки соняхи на столі
такі жовті й такі яскраві
тихий вечір у колі сім’ї
хтось чай смакує хтось каву
а вечірнє сонце сідає
і калина так ніжно цвіте
колись напишу вірш про світле життя
без зла і жорстокости без каяття
без купи гріхів що нависли над нами
життя із донечками та синами
про ранок з гіркущою чорною кавою
про сміх що лунатиме світом октавою
я сьогодні закохалась в хмару
зарум’янену в небесну благодать
поплавцем плила крізь інших хмар отари
й намагалась погляд людства викрадать
пишна і розкішна розквітала
серед неба однотонної краси
тепер мій дім став обличчям руїни
а мої легені прихистком смутку
сенсом життя стали межі країни
а єдність і воля найкращим набутком
найбільшим бажанням знищити ворога
й відрізати крила крилатим ракетам
А головне це просто бути
і мати лиш самотність при собі.
Щодня до друзів вигук: «І ти, Бруте?»,
а потім намагання все забути,
а самоту залишити весні…
А головне ж насправді просто бути,
то може просто будемо мовчати
бо слів замало щоб щось пояснити
замало щоб ненавидіти або щоб кохати
замало слів щоб помирати і щоб жити
а тиші завжди є достатньо
у тиші творяться слова
Намальовані казки-вулиці випинаються:
ніби мружаться, ніби щуляться – розгортаються
всі заквітчані сірим квітом. Заховані
у вітрах невисокі хатки розмальовані.
Променить, буревіє вітер залюблений,
доганяє, вертає сон-пересон мій загублений.