Юлія Оліяр
____________
сонце промінням вхопилось за трави
що піднімались похилені смутком
хмари пливли а життя відпливало
мить догорала й зникала хутко
щастя зрадивши плакало зливами
депортація
міст наших мутація
душі інкрустація
де наша маніфестація?
Сидить один наш військовий в окопі…
Сидить й виглядає російських солдатів.
Каже: «Зараз покажу могутній Європі
як лікувати тих «дипломатів».
Аж раптом біжить росіянин до нього.
За мить вже мертвий на полі лежить.
хоч ти свою душу не знищуй
для цього є люди інші
цінність життя підвищуй
і пиши улюблені вірші
продовжуй дивитись на небо
і рахувати зірки
Прокричи кілька раз гучно й дуже сміливо,
щоб у світі щось сталось, щоб випала злива,
щоб кожен почув всі жахливі деталі…
Нам треба врятувати усіх з Азовсталі!
Будь-яким чином: проханням, погрозами,
щоб нас не кормили пустими прогнозами,
покажи мені справжнє своє обличчя
не ховайся за іншими такими ж як ти
я є вільна і довго йшла до цієї мети
а хто ти?
погрожуєш вдарити вкотре по Києву
так ніби всіх звірств твоїх не було там
колись напишу вірш про світле життя
без зла і жорстокости без каяття
без купи гріхів що нависли над нами
життя із донечками та синами
про ранок з гіркущою чорною кавою
про сміх що лунатиме світом октавою
Намальовані казки-вулиці випинаються:
ніби мружаться, ніби щуляться – розгортаються
всі заквітчані сірим квітом. Заховані
у вітрах невисокі хатки розмальовані.
Променить, буревіє вітер залюблений,
доганяє, вертає сон-пересон мій загублений.
зупинка серця зупинка мого дихання
і мій світ перестає існувати
це я
а хтось жив за мене моє життя
а хтось розкидувався моєю долею на право і на ліво
ти пиши лиш
не полишай писати
і вкладати все серце у кожен розбитий рядок
має хтось на землі цій жорстокій усе записати
вкласти тіло і душу в заримований світ помилок
не сиди і не думай
маленька я пливу чимдуж рікою
мов корабель що розрізає хвилі й море
таке велике загадкове і просторе
таке німе і зовсім ще ранкове
пливу щоб стати теж рікою