Іван Андрусяк
не з учених криниць на площах
не з полотен в диму нічному
ти визбируєш світ як мощі
перманентного іподрому
ласки вкритих блідою шкірою
недоторкані вийдуть в сад
я губами тебе вимірюю
це спів розрізаної шиї
фістула тиха але щира
впились червоним розімліли
пухнасті чорні груди ночі
це спів розрізанорї шиї
попід огризками дзеркал
співає як хлюпоче з крана
запусто не дістанеш нічого путнього
захід сонця запусто
значить захід туфта
але щоби обригати кльозет класної ресторації
треба заплатити за горілку
ergo
осінь вечір пора вмирати
голос кришиться на вітру
сон раптовий як алігатор
підкрадається угору
теплий місяць до ока липне
над повіками нависа
відчувати жага велика
червоніти їдка краса
…ав
…ив
…ів
…ав би
…ив би
…ів би
white guardians of the universe of sleep…
оберігати білий всесвіт сну
оберігати як нетлінну славу
що обійшла з тобою цілий світ
кохана (щастя таїну відкрити
її очам засліпленим світами;
семимильні провини безсилі як крони дерев
їм замало повітря аби не зурочити простір
ти тікав не від них а від того хто їх забере
тільки див самоти відділяв перемогу від злості
знав що світу нема але досі чомусь відділяв
і причини нема а за наслідки мертві не встануть
голубим ореолом усе ще світилась земля
the first of all my dreams…
найперше сни мої були
коханцем, що його вели
чуття (замріяного) крізь
зелений містерійний ліс
аж тут вривався інший сон —
банда грала навиліт і росяні коси губила
на колосся падучі викапував пристріт гіркий
що сьогодні чекає товаришу степ чи могила
чи поранена птаха припаде до гирла руки
що назавтра погоничу маки в губатих петлицях
тятива голубів побіліла до горла і вглиб
кусень хліба у торбі чепелик чужа молодиця
це небо ніби ґирґалиця з рук
розлазиться в потріскані судини
а ми його збирали і садили
на полі брані свій порожній звук
не молотом не ломом не кайлом
не помелом на коло вітрогону
ми просто утекли від забобону
по інерції крик по інерції постріл з лука
хутірне зазимів’я перетяте полудою ґанку
і розпука як гроно як грижа як гра розпука
перед ранком життя опустошена перед ранком
де сідати навхрест в позолочений млин вечері
в ретушований простір обвислої горлом їжі
розривати потвору ковтаючи кожен череп
я уявляв собі смерть не такою
наївно вірив
що нестямний орґазм страху
рвучко жбурне мене
поза межі болю
а насправді все чую
