Королева Гір Клавдія Дмитрів
Пробач мене, мамо, за чорну хустину,
Не знав, що так буде, не вірив в таке,
Не думав, що рано цей світ я покину,
Відлуння жалоби усюди дзвінке.
Не думав на фронті про чорну хустину,
Нелегко у житті усе долати,
Непросто йти дорогами життя
І знати, що в життя є постулати,
Та митям не буває вороття.
Ні перед чим в житті не зупиняюсь,
🌿🌿🌿🌿🌿🌿🌿
ПОСТУЛАТ ЖИТТЯ
Життя ламало, але я стою́,
Як щось роблю́, то ні за що не каюсь,
Птахи́ співають, та уже не так,
Хоча весна квітує ніжним цвітом,
Велика кількість ордівських атак,
Все всіяно снарядами, як житом.
Постійно ллється пісня голосна́,
Спаси, помилуй, Господи, й прости,
Що ще не всі увірували в те́бе.
Цей хрест війни нам поможи нести́,
Нам Твоя поміч, як ніко́ли, треба.
Всевишній, я молю́, нас зрозумій,
НЕВЖЕ?
Невже в обійми хочеш бра́ти,
Красиве тіло цілувати,
І пестити безперестанку
Щораз від вечора до ранку?
( Світлій пам’яті Дмитра Павличка )
Пішов з життя, та залиши́всь в серцях,
Поет, людина, патріот країни,
У кожного осінь своя,
У кожного свої простори,
У когось – ще й літо буя…
Чому все по-різному доле?
У кожного барви свої,
Навко́ло все палає у вогні́,
Горить садочок, а у нім – дитина,
Вогненні язики́ вже у вікні,
І моторошна бачиться картина.
Мені чому́сь на думку не спадало,
Та й навіть гадки, звісно, не було́
Про те, щоб горе нас усіх спіткало,
І кров стікала людям на чоло.
Днів за три хотіли Україну взяти
Й перемогу сво́ю в раschі святкувати,
Та зустріли пекло і мішки чорненькі
На святій землиці України-неньки.
Воїни Вкраїни неньку захищають,
Серед степу знов могила,
Тужно ворон кряче,
Вража куля хлопця вбила,
Хто над ним заплаче?
У могилі син Вкраїни,
