Королева Гір Клавдія Дмитрів
Я НЕ ЗНАЛА
Я не знала, що вмію кохати,
Я не знала, що вмію люби́ть,
Я не знала, що вмію чекати,
Але знала, що в серці щемить.
Я не знала, що доля дарує,
Вшановуєм пам’ять про нього сьогодні,
Ця постать велична для нас навіки,
Ніколи ті очі не були холодні,
Писав про життя він і вірші, й байки.
Він генієм був, для нас ним і зостався,
Не для тебе у світ я прийшла,
Через тебе вмиваюся кров’ю,
На Голгофу уже я зійшла,
Бо вже сита твоєю любов’ю.
Я кави філіжанку приготую,
Зварю́ її з любов’ю на зорі́,
І на місточок знову попрямую,
Який через струмок, що у дворі.
В повітрі заснує́ться павутина,
Не бійтеся, не бійтеся, прийдіть,
Я покажу́ вам ті усі руїни.
Ви світові про все це розкажіть,
Повідайте про рани України.
Доля України й вишиття,
Ко́ршуном красунечка прибита,
В рідної скалічене життя,
Кров’ю, як водицею залита.
Молі́мось всі, молі́мось, хто як може,
Госпо́дь почує кожного із нас,
Перемогти нам ворога поможе,
Молі́мось, щоб настав уже той час.
Молитва наша орків проганяє,
Цінуймо мову, рідну бережім,
Не дозволяймо з неї ми знущатись,
І правнукам про неї розкажім,
Навчімось калиновою пишатись.
( На мелодію пісні «ОЙ НА ГОРІ БІЛИЙ КАМІНЬ» )
Сидить орко, зачекався, ку-ку-ку,
Сидить орко, зачекався,
Бо до зброї він допався,
Ку-ку-рі-ку-ку-ку-ку.
Пробач мене, мамо, за чорну хустину,
Не знав, що так буде, не вірив в таке,
Не думав, що рано цей світ я покину,
Відлуння жалоби усюди дзвінке.
Не думав на фронті про чорну хустину,
Не знищить лютий ворог нас,
Не знищить Україну,
Даремно тратить сили й час,
У нас він і загине.
Він на святе вже зазіхнув,
Де взя́лись о́рки, ті злочинці кляті?
Чому́ їх карлик всіх до нас послав?
Вони вбивають нас у нашій хаті,
Наказ такий страшний рашист віддав.
А всі вони, неначе безхребетні,
