Королева Гір Клавдія Дмитрів
Звучить-звучить моя́ віолончель,
І сми́чок гладить ніжно її стру́ни.
Вона, немов красуня Мармазель,
Що покрутила ко́лесо фортуни.
Звучить вона і зовсім не стиха́,
Ще скільки журавлів забе́ре ця війна?
Журавок скільки не верне́ додому?
Чорніє з горя мама не одна…
Відомо це лиш Господу святому.
Серед степу знов могила
Без хреста і квітів.
Кров героя вже застила
Й сонце не засвітить.
Серед степу знов могила,
Ті зро́блені руки і згорблені пле́чі,
Коса́ посиві́ла і погляд сумний,
Настали часи невеселі, старечі,
Ще й досвід життєвий зоставсь чимали́й.
Той погляд давно потопає у смутку,
Молімось, людоньки, молімось,
Аби не бу́ло в нас війни́,
До Бога серцем пригорнімось,
Розбиймо плани сатани.
Важка професія й важлива:
Життя щоразу рятувать,
Вона ні трішки не грайлива,
З вогнем у ігри не пограть.
Молись за ме́не, мамочко щодня́ –
Твою́ молитву Го́сподь за́вжди чує.
Росту я від молитви, мов дитя,
І Бог щасливу долю подарує.
Молись за ме́не, мамо, кожну мить,
Хоч іноді відчуєш навіть вто́му,
Нелегко у житті усе долати,
Непросто йти дорогами життя
І знати, що в життя є постулати,
Та митям не буває вороття.
Ні перед чим в житті не зупиняюсь,
Немає більшої нава́ли,
Як та орда, яка прийшла,
На цій землі їх не чекали,
Та ця мерзота нас знайшла.
Раschиsти – не́люди ввірва́лись
Вишиванки, наче доля,
Наче квіти серед поля,
Так гаптовані, виши́вані вони.
Все тепло у них вкладали
І з любов'ю вишивали –
Повело́ся так у нас із давнини.
Гаратали по столиці
Ці́лу ніч потвори
І без голки вишивали
У небі узори.
Катюги, убивці, раschиsти смердючі,
За що ж ви людей повбивали у Бучі,
В Гостомелі, Ворзелі, ще й в Ірпіні
В цій клятій ганебній раschиsтській війні?
Іванків, Макарів ви теж не минули
