Королева Гір Клавдія Дмитрів
Де взя́лись о́рки, ті злочинці кляті?
Чому́ їх карлик всіх до нас послав?
Вони вбивають нас у нашій хаті,
Наказ такий страшний рашист віддав.
А всі вони, неначе безхребетні,
Бува по-різному в житті,
Бувають миті золоті́,
Що подих навіть аж тамують,
І нами почуття керують.
Чому́ і де воно взяло́сь?
(Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «ПТАШИНІ СПІВИ І ВІЙНА» )
Пташина пісня лине навкруги́,
Так жалібно, так щемно скрізь лунає,
Бо нищать нашу неньку вороги.
Про біль і горе пташечка співає.
Зітре́м орду за Україну,
За кожен клаптичок її,
За кожну вбитую дитину,
Сади́ й зеленії гаї.
Зітре́м орду за нашу неньку,
КАЗКОВІ КВІТИ
Неначе айстри, квіти на камінні,
Мов хризантеми ніжні, наче сніг,
Такі красиві, але ж не осінні,
Мороз таке зробити тільки зміг.
Не ми поча́ли цю війну,
Не ми бої́ поча́ли,
Не кличем в гості сатану,
Ординців не чекали.
Не ми запрагнули боїв,
Тримаю вервичку в руках
Й молю́ моли́тви без упину…
Чому́ війна, неначе птах,
До нас все далі й далі лине?
Жорстокістю світ оповитий,
Хоч зе́рна добра у ріллі,
Й гріхами людськими омитий,
Панує ще й зло на землі́.
Диявол усім заправляє,
Уже надво́рі листопа́д,
І золотий в повітрі танець,
Що завітав у рідний сад,
Неначе осені обра́нець.
Де ли́лась кров, там квітнуть маки,
Де йшли бої і гинув люд,
Були́ ворожії атаки,
Та бу́де ще й Господній суд.
Лягають герої, лягають щоднини,
Лягають у землю сирую вони,
Домівкою стали для них домовини,
Лягають у землю і до́ньки й сини.
Чи прилети́ть те щастя веселко́ве?
В мої́м обійсті місце є йому,
Воно барвисте, навіть – загадкове,
Та де ж так забарилося й чому́?
В якім краю́ і де воно гуляє?
