Королева Гір Клавдія Дмитрів
Велика станція «Війна»,
Та ми її не замовляли.
Її замовив сатана,
Ми цьо́го зовсім не чекали.
Душа болить, душа страждає
Від болю, фальші і обра́з,
Цей біль її не покидає,
Про себе знать дає щораз.
Сильнішими обра́зи роблять,
( Світлій пам’яті Дмитра Павличка )
Пішов з життя, та залиши́всь в серцях,
Поет, людина, патріот країни,
Сивина лягла на мої скроні,
Хоч роки ще зовсім молоді.
Життя моє, неначе на долоні...
Багато що я бачила в житті.
Сивина лягла на мої скроні...
Напевно кожен грішний на землі.
І звідки ж ті гріхи щораз беру́ться?
Їх птиці не приносять на крилі́,
Й самі́ птахами в вирій не верну́ться.
Чи кожен усвідомлює гріхи?
Чорна нитка й чорне полотно…
Мама вишиває вишиванку.
Дивиться старенька у вікно
Й плаче все вона безперестанку.
Чорна нитка й чорне полотно,
Вкраїнський стяг – полотнище свободи,
Його шматують, топчуть вороги,
Ці кольори не змиють жодні води,
Бо в ньому сила до життя жаги.
Він майорить і буде майоріти,
Не знищить лютий ворог нас,
Не знищить Україну,
Даремно тратить сили й час,
У нас він і загине.
Він на святе вже зазіхнув,
Цінуймо мову, рідну бережім,
Не дозволяймо з неї ми знущатись,
І правнукам про неї розкажім,
Навчімось калиновою пишатись.
Молі́мось всі, молі́мось, хто як може,
Госпо́дь почує кожного із нас,
Перемогти нам ворога поможе,
Молі́мось, щоб настав уже той час.
Молитва наша орків проганяє,
Доля України й вишиття,
Ко́ршуном красунечка прибита,
В рідної скалічене життя,
Кров’ю, як водицею залита.
І байрактари, й джавеліни,
Ракети, гаубиці і міни,
І гради, й смерчі, й кулемети,
І сонцепіки, й міномети.
І літаки, і гвинтокрили
