Королева Гір Клавдія Дмитрів
В мої́й Україні війна,
В мої́й Україні вбивають,
Воює раschиsт-сатана,
Та зрадники їх прославляють.
В мої́й Україні терор,
Напевно кожен грішний на землі.
І звідки ж ті гріхи щораз беру́ться?
Їх птиці не приносять на крилі́,
Й самі́ птахами в вирій не верну́ться.
Чи кожен усвідомлює гріхи?
У славний Конотоп орда зайшла
І в повну окупацію узя́ла,
Підступно на світанку підійшла
Й позиції усі там позаймала.
Та ви́стояв цей красень у борні́,
Про колоски я Господа молила,
Бо замість хліба землю їли ми.
Голодна смерть усіх підряд косила,
Вмивалися не потом, а й слізьми.
Ще замість хліба в нас була полова,
Прости мене грішну, Всевишній, прости,
Прости, якщо можеш, благаю,
Нелегко хрести із гріхами нести́,
То ж прощення тво́го чекаю.
Христос воскрес – воскресне й Україна,
Зійде́ на нас Господня благодать,
Звучатиме все мова солов’їна,
Ми будем ПЕРЕМОГУ наближать.
ВІЗЬМУ Я ТВОЮ ДУШІ НА ДОЛОНІ
Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
Ти Ангелом злітаєш в Небеса,
Ворожа куля доторкнулась скроні…
Душа у тебе чиста, мов роса.
Сама я взя́ла в спадок рідну мову,
І цим горджу́сь усе своє́ життя,
І за́вжди ж бо веду́ про це розмову,
Не викину його я на сміття́!
Я НЕ ЗНАЛА
Я не знала, що вмію кохати,
Я не знала, що вмію люби́ть,
Я не знала, що вмію чекати,
Але знала, що в серці щемить.
Я не знала, що доля дарує,
Злітає ПРИВИД в небо дуже гідно,
І кожен злет – продовження життя,
Усі бої́ закінчує він плідно –
Він спалює ординця, як сміття.
Пала ординець в небі, наче факел,
Свічу запали на своєму вікні,
Віддай шану всім, хто загинув.
В скорботі за ними усі ми ці дні...
Про це розповіж доньці й сину.
Голодною смертю вони полягли,
І знову жертви, знов невинні люди,
Які орді загрозу не несли́,
Смердючий дух раschиsта вже усюди,
Потво́ри смерть і горе принесли́.
Щодня палають скрізь людські́ домівки,
