Королева Гір Клавдія Дмитрів
Чому́ такий плакучий березі́ль
Так хочеться для світу розказати,
І ворог нас узяв собі́ за ціль,
Чому́ із горя посивіла мати.
Ти запалив в мені вогонь,
Між нами і́скра зародилась,
Тепло́ відчулось від долонь,
Та і́скра в серці поселилась.
Він гріє душу, не пече,
Не можна мати друзів серед тих,
Хто лицемірить повсякденно в очі.
Нема серед людей ніде святих,
Та безліч тих, хто нам брехню торочить.
Нема ні дня без втрат у нас і болю,
На кожнім кроці за́брані життя,
І лиш тому́, що ми цінуєм волю,
За це у нас є кровопролиття.
Все українка в хустці, мов перлина,
Таких у світі більш ніде нема:
Це дівчина, чи жінка, чи дитина –
Найкращі вони в світі недарма.
Звільнили Бучу та Ірпінь,
Вже рік минув, як це відбулось.
А скільки крові і терпінь...
Вже рік минув, та не забулось.
Мої́ літа вплітаються у скроні,
Намисто і мереживо плету́ть,
Там кожен з них, неначе на долоні,
Й пові́смо все щодня вони пряду́ть.
🌿🌿🌿🌿🌿🌿🌿
ПОСТУЛАТ ЖИТТЯ
Ні перед чим в житті не зупиняюсь,
Життя ламало, але я стою́,
Як щось роблю́, то ні за що не каюсь,
Вкраїнський стяг – полотнище свободи,
Його шматують, топчуть вороги,
Ці кольори не змиють жодні води,
Бо в ньому сила до життя жаги.
Він майорить і буде майоріти,
Мені чому́сь на думку не спадало,
Та й навіть гадки, звісно, не було́
Про те, щоб горе нас усіх спіткало,
І кров стікала людям на чоло.
СЕСТРИ
– Я вже йду, – стиха мовила осінь.
– Вже пора, – відповіла зима,
Керувала, сестричко, ти досі, –
І махнула крильми обома.
Навко́ло все палає у вогні́,
Горить садочок, а у нім – дитина,
Вогненні язики́ вже у вікні,
І моторошна бачиться картина.