Королева Гір Клавдія Дмитрів
ДРІМАЄ БІЛИЙ ЛІС
Дрімає білий ліс під снігу пеленою,
І сонце променем торкається його.
Дрімає білий сніг, але дріма з журбою,
Й давно чекає він пробудження свого.
Чому́ полин їмо ми замість меду
На Богом даній рідній нам землі?
В обі́йми орків ру́ки не розве́ду.
Ви про́кляті наві́ки, москалі!
Невже святого зо́всім в вас немає?
Ні перед чим в житті не зупиняюсь,
Життя ламало, але я стою́,
Як щось роблю́, то ні за що не каюсь,
І за́вжди ко́мусь руку подаю.
Багато планів втілити я мрію,
В КРИЖАНОМУ ЦАРСТВІ
В крижаному царстві місто потону́ло
І усіх за руку в казку повело́,
Тріск усього гі́лля птаство все почуло.
Так по всьому царстві кожного вело́.
Бути жінкою – мистецтво,
Бути жінкою – це дар,
І не за́вжди це кокетство,
Й не потрібна сила чар.
Бути жінкою – творіння,
Згасає день, згасає він щомиті,
У море вийшли вражі кораблі,
А ми любов’ю з’єднані й сповиті
До України, рідної землі.
В крижаному царстві місто потону́ло,
Гі́лочки-буру́льки із дерев висять,
Кожної зненацька чарами торкнуло,
В одязі-крижинці всі вони стоять.
Цю красу створила нам усім природа,
Нема ні світла, ні води́,
Тепла́ нема в оселях,
Накоїв ворог нам біди́,
І небо видно в стелях.
Не знищить лютий ворог нас,
Не знищить Україну,
Даремно тратить сили й час,
У нас він і загине.
Він на святе вже зазіхнув,
Лягають герої, лягають щоднини,
Лягають у землю сирую вони,
Домівкою стали для них домовини,
Лягають у землю і до́ньки й сини.
Де взя́лись о́рки, ті злочинці кляті?
Чому́ їх карлик всіх до нас послав?
Вони вбивають нас у нашій хаті,
Наказ такий страшний рашист віддав.
А всі вони, неначе безхребетні,
Війна чому́сь обрала Україну.
А може ворог то її обрав?
Бере́ться знищить й мову солов’їну,
Для цьо́го план роками він складав.
Вона красива, наче наречена,
