Королева Гір Клавдія Дмитрів
На ніч спокійну нас благослови,
І відвертай ворожії ракети,
Подушка щоб торкнулась голови,
Замовкли щоб ворожі кулемети.
Багато місій в кожного в житті,
Одна із них – мистецтву послужити,
Вона – красуня, наче в вишитті,
Життя із нею марно не прожити.
Жіноче щастя…В чому його суть?
І як воно насправді виглядає?
Само приходить? А чи може звуть?
Та й адресата де воно чекає?
Пресвяту Богородицю вводять у храм,
Радіймо усі, християни.
Вона завжди приходить на поміч всім нам,
Й завжди Діва на нас всіх погляне.
Четвертого грудня в зимовий цей день
Богородицю в храм же вводили.
І сьогодні, і завтра щось буде не так,
Догодити усім ти не зможеш,
В немилість впадаєш тим людям відтак
І себе за це думкою гложеш.
До вподоби ніколи не буде усім
Вкраїнський стяг – полотнище свободи,
Його шматують, топчуть вороги,
Ці кольори не змиють жодні води,
Бо в ньому сила до життя жаги.
Він майорить і буде майоріти,
Ось знову ніч, тривожна ніч
У битві з ворогами,
Ми не змикаєм зовсім віч,
Усі ми з молитва́ми.
Допо́ки світ, допо́ки в ньому люди,
Ніхто́ й ніко́ли звірства не прости́ть,
Сліди свої́ орда лишає всюди,
Нам Бог поможе все це пережить.
Бажання – зло усе в печі спали́ти,
Схилімо го́лови в молитві
За всіх убитих в час війни́
У нелюдські́й жорстокій битві,
У тих дія́ннях сатани.
Схилімо го́лови, вкраїнці,
Дрімає білий ліс під сніжним оксамитом,
Йому постійно сниться один і той же сон,
Що в зе́лені він то́не і нею оповитий,
Й весна дзвінкоголоса взяла́ його в полон.
Дрімає білий ліс, а хочеться буяти,
А я люблю́, люблю́ свою́ Вкраїну,
Люблю́ її рідненьку над усе,
За неї цвіт в боя́х із орком гине,
Любов ця перемогу принесе́.
Не можна нашу неньку не любити,
Ти йдеш, любий сину, за неньку-Вкраїну,
За землю святую ідеш ти у бій,
В молитві думками до тебе я лину.
Виконуєш гідно обов’язок свій.
За землю святую в бою з ворогами,
