Королева Гір Клавдія Дмитрів
Нехай вода гріхи наші омиє,
Омиє душі кожного із нас,
І дощик з неба рясно хай облиє,
Бо день такий буває в році раз.
Коли закі́нчиться війна –
Зійде́ над нами сонце МИРУ,
Про це співатимем в піснях,
І про любов до кра́ю щиру.
Вбиває не́люд навіть немовлят,
Жорстоко, по-звіря́чому вбиває.
Щомиті сипле, та не снігопад –
Це ірод кулепадом накриває.
І плач, і зойк, і сто́гін чути скрізь,
Нема ні світла, ні води́,
Тепла́ нема в оселях,
Накоїв ворог нам біди́,
І небо видно в стелях.
Сама я взя́ла в спадок рідну мову,
І цим горджу́сь усе своє́ життя,
І за́вжди ж бо веду́ про це розмову,
Не викину його я на сміття́!
Молі́мось всі, бо є в молитві сила,
Молі́мось щиро, Бог почує нас,
Нас віра поєднала і скріпила,
І навіть врятувала нас не раз.
Молі́мось всі, щоб в нас війни не бу́ло,
( Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «ДОЛЯ УКРАЇНИ» )
Доля України й вишиття,
Чорне і червоне в ній сплело́ся,
Народ Вкраїни точно не пробачить,
Й Госпо́дь їм то́го, звісно, не прости́ть,
Не каїться нелюдство це бидляче,
Прийшли усе розтро́щить, розломи́ть.
Життя забрали не́люди ці кляті
Вишиванка і калина,
Вишивана Україна,
Колоситься всюди нива золота́,
Срібні ро́си на покосах,
Стрі́чки вплетені у ко́сах,
Покоління українців підроста.
Ворожі птахи́ підняли́ся у небо,
Ширя́ють вони, та небажані нам,
Бо нам, українцям, ті гості не треба.
Їм зе́рен і хліба ніко́ли не дам!
У небі над нами вони всі кружляють,
Жіноче щастя…В чому його суть?
І як воно насправді виглядає?
Само приходить? А чи може звуть?
Та й адресата де воно чекає?
Росте трава від сонця і дощу,
І, звісно, не від блискавки і грому.
Можливо я багато що прощу́,
Та чи забуду – це вже невідомо.
Простити можна… Може й не усе,
Та з пам’яті ніщо́ не витікає,