Королева Гір Клавдія Дмитрів
Він прийшов від життя визволяти,
Але то́го не прагнули ми,
І для цьо́го він взявся вбивати,
Та за це сам поляже кістьми.
Я руку тобі подаю,
Бо хочу тебе врятувати,
Над прірвою ти… на краю́,
Не треба в безодню ступати.
Тебе з колиски мати мови вчила,
Любов всю виливала у піснях,
За тебе за́вжди Господа молила,
Молила навіть будучи у снах.
Прости мене грішну, Всевишній, прости,
Прости, якщо можеш, благаю,
Нелегко хрести із гріхами нести́,
То ж прощення тво́го чекаю.
Чотириста, а наче сталось вчора,
Чотириста страшних запеклих днів,
Коли ввірвавсь вже сповна́ потвора,
Й тоді в нас розгорівсь страшенний гнів.
РОЗПЛАСТАЛА ОСІНЬ КРИ́ЛА
Розпластала осінь кри́ла
Золотиста, лю́ба мила,
І усе взяла́ в обі́йми,
Жовте листя в танець зді́йме.
Ми зустрінемось після війни,
Нам Госпо́дь допоможе здолати,
Всі діяння того́ сатани,
Що прийшов від життя нас звільняти.
Минуло довгих вісім літ,
Як полягла НЕБЕСНА СОТНЯ,
Покрив майдан вкраїнський цвіт.
Була́ та мить неповоро́тна.
Чи щось змінилося у нас?
Цей лютий буду завжди пам'ятати,
Де двадцять двадцять два в календарі,
Ракети, що летіли "цілувати",
І бомби на будинках і в дворі.
Лютневий ранок в вибухах скупався,
Красивішої мови нема,
Україна й вона – нероздільні,
Та для когось вони – це пітьма́,
Небажання для когось суцільні.
Тая мова вкраїнська одна,
Мої́ літа вплітаються у скроні,
Намисто і мереживо плету́ть,
Там кожен з них, неначе на долоні,
Й пові́смо все щодня вони пряду́ть.
СОБОРНОСТІ НЕ ЗРЕЧЕНА
Пошматована, поніве́чена,
Та Соборності та й не зре́чена.
І обстріляна, і обпа́лена,
Але ворогом не розва́лена.