Королева Гір Клавдія Дмитрів
Чубинський, батьку вічних слів,
Ти був етнографом, поетом,
Словами ти торкнутись вмів,
Немов невидимим предметом.
Вкраїна у душі жила,
Вкраїнці кажуть: «Маєм люте горе,
Яке прийшло, ввірвалося до нас».
За що це нам? За що? Зізнайся, доле!
Коли прийде орді розпла́ти час?
За що людей вбивають моskовити?
А я люблю́, люблю́ свою́ Вкраїну,
Люблю́ її рідненьку над усе,
За неї цвіт в боя́х із орком гине,
Любов ця перемогу принесе́.
Не можна нашу неньку не любити,
ДОЛЯ УКРАЇНИ
Доля України й вишиття,
Ко́ршуном красунечка прибита,
В рідної скалічене життя,
Кров’ю, як водицею залита.
Схилімо го́лови в молитві
За всіх убитих в час війни́
У нелюдські́й жорстокій битві,
У тих дія́ннях сатани.
Схилімо го́лови, вкраїнці,
Я НЕ ЗНАЛА
Я не знала, що вмію кохати,
Я не знала, що вмію люби́ть,
Я не знала, що вмію чекати,
Але знала, що в серці щемить.
Я не знала, що доля дарує,
Згасає день, згасає він щомиті,
У море вийшли вражі кораблі,
А ми любов’ю з’єднані й сповиті
До України, рідної землі.
Катюги, убивці, раschиsти смердючі,
За що ж ви людей повбивали у Бучі,
В Гостомелі, Ворзелі, ще й в Ірпіні
В цій клятій ганебній раschиsтській війні?
Іванків, Макарів ви теж не минули
(Відповідь на вірш Сергія Ярунського «УКРАЇНЦІ ТРИМАЮТЬ НЕБО»)
УКРАЇНА НЕ ХОЧЕ ВІЙНИ́!
Хоче в мирі і злагоді жити!
Як позбутися всім сатани?
Які ще моли́тви молити?
Чи це не в нас щомиті гинуть люди?
Чи це не в нас? Не в нас ідуть бої́?
Чи це не в нас земля родюча всюди?
Чи це не в нас найкращії плаї́?
В крижаному царстві місто потонуло
І усіх за руку в казку повело,
Тріск усього гілля птаство все почуло.
Так по всьому царстві кожного вело.
Загорнулись в кригу всі кущі й дерева,
«Вітають» Шевченка потвори,
Повітряні цілі нам шлють,
Від них лиш смакуємо горе,
Та дух український не вб’ють.