Королева Гір Клавдія Дмитрів
«Вітають» Шевченка в столиці й Одесі,
«Вітання» р@schиsти усюди в нас шлють.
Для них Україна, як квітка на плесі…
Такий собі вбивчий пускають «салют».
Госпо́дь створив і світ й красу,
Щоб ми могли життю радіти,
Ще й дав нам Божую росу́,
Яка вмивала трави й квіти.
(На мелодію пісні "Розпрягайте, хлопці, коней")
Розпрягай вже, бацьку, коней –
Ми не будемо орать,
Бо збирається країна,
Як фашиста, розпинать.
Катюги, убивці, раschиsти смердючі,
За що ж ви людей повбивали у Бучі,
В Гостомелі, Ворзелі, ще й в Ірпіні
В цій клятій ганебній раschиsтській війні?
Іванків, Макарів ви теж не минули
Ось дві сестри́ зустрілись біля брами,
Взяли́сь в обі́йми й сльози потекли,
Це біла і золо́ченая гами,
Ніко́ли вони ра́зом не жили́.
Ті се́стри довго-довго гомоніли
В краю́ барвистих вишиванок,
В краю́ любові і добра́
Води набе́ру повен дзба́нок,
Відчую по́дих від тепла́.
В краю́ барвистих вишиванок
Кружляє осінь у танку́ –
Вона чудова танцівниця,
У золотім свої́м вінку
Чарівна злото-витівниця.
А за плечима є мішок,
Я кави філіжанку приготую,
Зварю́ її з любов’ю на зорі́,
І на місточок знову попрямую,
Який через струмок, що у дворі.
В повітрі заснує́ться павутина,
У Карпатах наших зимонька-зима,
Шуби поховали ми усі дарма́,
Й чоботи зимові нам прийшлось виймать,
Знову білу ковдру ними потоптать.
Не сплять потвори, не дрімають,
Спокіно жити не дають,
А й по Вкраїні гаратають,
Але своє́ вони знайду́ть.
Ой, прийде до нас Меланка
Козу поводити,
Та нам треба тій кізоньці
Якось догодити.
Вона хоче капустини,
За Мар’їнку й Бахму́т ідуть бої́,
Примарами давно міста́ ці стали,
Хоч випалені зе́млі, та свої́,
Вони знущань від ворога зазнали.