Королева Гір Клавдія Дмитрів
Ламали крила, та й не раз, а я літа́ла,
Збивали з ніг, щоб не пішла, та я вставала.
Мені кричали: «Не роби!», та я робила,
Душа боліла від образ – я не скигли́ла.
Бажаю всім зустріти ЗАВТРА,
Та й всім сьогодні провести́,
Бо з нами Бог і з нами правда,
Із молитов вінок сплести́.
Бажаю більше не почути,
Він нею дорожи́ть, її леліє,
До серця ту́лить навіть у бою́,
Вона його надію щиро гріє,
Із нею повсякчас він у строю́.
(Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «НЕНАМІРЕНІ ПРОЩАТИ»)
Удари нищівні уже усюди,
Для ворога це – радість над усе,
Від них на кожнім кроці гинуть люди,
Біду з собою ворог наш несе.
Ні перед чим в житті не зупиняюсь,
Життя ламало, але я стою́,
Як щось роблю́, то ні за що не каюсь,
І за́вжди ко́мусь руку подаю.
Багато планів втілити я мрію,
Нехай душа співає без упину,
Й та пісня лине у світи, у даль,
Нехай шука для радості зернину,
А му́зику заграє хай скрипаль.
( Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «МОЛЮ Й НАДІЇ НЕ ВТРАЧАЮ» )
Тримаю вервичку в руках…
Молитва, біль, думки́, Вкраїна,
«Вітають» Шевченка в столиці й Одесі,
«Вітання» р@schиsти усюди в нас шлють.
Для них Україна, як квітка на плесі…
Такий собі вбивчий пускають «салют».
Він прийшов від життя визволяти,
Але то́го не прагнули ми,
І для цьо́го він взявся вбивати,
Та за це сам поляже кістьми.
Молі́мось всі, молі́мось, хто як може,
Госпо́дь почує кожного із нас,
Перемогти нам ворога поможе,
Молі́мось, щоб настав уже той час.
Молитва наша орків проганяє,
Всевишній, Україну вбережи,
В молитві я звертаюся до тебе,
І ворогові шлях його вкажи,
Війни як хоче – хай провадить в себе.
У МИРІ хоче Україна жить,
З по́ля бо́ю не всі повертають,
Повертають додому не всі,
Сво́ї го́лови там і складають
І вмиваються ж бо не в росі.