Королева Гір Клавдія Дмитрів
– Я вже йду, – стиха мовила осінь.
– Вже пора, – відповіла зима,
Керувала, сестричко, ти досі, –
І махнула крильми обома.
– Йди, сестрице, уже на спочинок,
Минає рік страшний, гіркий, болючий,
Який приніс нам сльози, горе й страх,
Коли раschист, убивця той смердючий,
Ракети запускати став не в снах.
Спаси, помилуй, Господи, й прости,
Що ще не всі увірували в те́бе.
Цей хрест війни нам поможи нести́,
Нам Твоя поміч, як ніко́ли, треба.
Всевишній, я молю́, нас зрозумій,
ВІЙНА ЗАБРАЛА
Війна забра́ла тисячі́ життів,
А може навіть це уже й мільйони,
Її до нас рашист-упир привів,
Йдуть з технікою цілі ешелони.
Серед степу знов могила,
Тужно ворон кряче,
Вража куля хлопця вбила,
Хто над ним заплаче?
У могилі син Вкраїни,
Бува по-різному в житті,
Бувають миті золоті́,
Що подих навіть аж тамують,
І нами почуття керують.
Чому́ і де воно взяло́сь?
БЛАГОСЛОВИ, ВСЕВИШНІЙ, ВОЛОНТЕРА
Благослови, Всевишній, волонтера,
Який на фронт щоразу вируша,
Візьми під захист, Господи, шофе́ра,
Бо в них велика й світлая душа.
Гарна жінка у хустині,
Брови чорні, очі сині,
В ній чудова жінки врода,
Це – немов найвища мода.
Жінка в хустці – берегиня,
В думках ми відганяли чорні дні,
І як могли, усі ми це робили,
Рідненька Україна у борні́,
Раschиsти неньку всю живцем палили.
Прийшли раschиsтські не́люди до нас,
Візьмемося за руки знову всі,
Живий ланцюг утворимо із вами.
Він в кожного вкраїнця у душі,
Хоч всі йдемо ми різними шляхами.
З’єднаємо два береги Дніпра,
Всевишній, Україну вбережи,
В молитві я звертаюся до тебе,
І ворогові шлях його вкажи,
Війни як хоче – хай провадить в себе.
У МИРІ хоче Україна жить,
Було колись красиве провидіння,
Котре кудись поділось, наче сон,
Немов зірок на небі мерехтіння,
І місяць, що бере вночі в полон.
