Королева Гір Клавдія Дмитрів
Ой, біла голубка так прагнула волі,
Бо в пекло іти не хотіла вона,
Молилася Богу: «Рятуй від недолі,
В яку занури́ла прокля́та війна».
У білу голубку убивці стріляли,
Пресвяту Богородицю вводять у храм,
Радіймо усі, християни.
Вона завжди приходить на поміч всім нам,
Й завжди Діва на нас всіх погляне.
Четвертого грудня в зимовий цей день
Богородицю в храм же вводили.
Рука підня́лась у ординця
Тисну́ти знову на курок,
Він захотів убить вкраїнця,
Пішов убивця на цей крок.
Пішов і навіть не здригнувся,
Нехай душа співає без упину,
Й та пісня лине у світи, у даль,
Нехай шука для радості зернину,
А му́зику заграє хай скрипаль.
Життя снує́ роки, як павутину,
Снує́ його, без втоми все снує́,
Снує́ літа, снує́ їх без упину,
Ще й зрілості щоразу додає.
Й щоразу мудрість ще воно вплітає,
Яка доба, а звісточки немає,
Нема дзвінка… до цьо́го ж за́вжди був,
А мама на ту звісточку чекає –
Це з перших днів війни́ синок збагнув.
Нема дзвінка, думки́ взяли́ся роєм.
Уже надво́рі листопа́д,
І золотий в повітрі танець,
Що завітав у рідний сад,
Неначе осені обра́нець.
Ти йдеш, любий сину, за неньку-Вкраїну,
За землю святую ідеш ти у бій,
В молитві думками до тебе я лину.
Виконуєш гідно обов’язок свій.
За землю святую в бою з ворогами,
( Володимиру Розуменку з нагоди Дня народження )
Ще рік один дарований Всевишнім,
Його Госпо́дь для нас приготував,
В весняну по́ру, як розквітли вишні,
Його у Вашу скриню він додав.
Війною спа́лені будинки,
По всій країні – дим, вогонь.
Та хто засу́дить тії вчинки,
Зло сатанинських тих пого́нь?
Видніють згарища усюди,
Якщо в селі твоє́му не стріляють,
Не означа, що в нас війни́ нема,
Не означа, що більше не вбивають…
В обі́йми взя́ла нас усіх пітьма́.
Під Кру́тами в цей день відбувся бій,
В січневий день, засні́жений, з морозом,
Розстріляно, убито безліч мрій,
Там кров лила́сь, а не дощі, мов сльози.
Розстрі́ляно під Кру́тами в цей день