Королева Гір Клавдія Дмитрів
Гарна жінка у хустині,
Брови чорні, очі сині,
В ній чудова жінки врода,
Це – немов найвища мода.
Жінка в хустці – берегиня,
Сльози, мов буршти́ни, мерехтять на світлі,
Наче срібні ро́си, котяться з очей,
Я плекаю мрії світлі й заповітні…
Плакала й не спала безліч я ночей.
Місячнеє сяйво у вікно пробилось,
Ось дві сестри́ зустрілись біля брами,
Взяли́сь в обі́йми й сльози потекли,
Це біла і золо́ченая гами,
Ніко́ли вони ра́зом не жили́.
Ті се́стри довго-довго гомоніли
Ось знову ніч, тривожна ніч
У битві з ворогами,
Ми не змикаєм зовсім віч,
Усі ми з молитва́ми.
Голодомор...страхіття, жах,
Голодна смерть, бажання жити...
Всі вікна у запалених свічках ,
І мій обов'язок теж свічку запалити.
Голодомор...і смерть же не одна,
Ой, людоньки добрі, побійтеся Бога,
Й щоразу вже стільки його не гнівіть –
Від цього не зникне у серці тривога…
Молитву до Господа краще моліть.
На кожному кроці є гнів, нарікання…
Неначе гною, трупів на землі́,
Ординських звірів, що на нас напали.
Гнилі бездушні кляті москалі,
Це вам за всіх, кого́ ви повбивали.
Та цю орду ніхто не забира,
Молі́мось всі, молі́мось, хто як може,
Госпо́дь почує кожного із нас,
Перемогти нам ворога поможе,
Молі́мось, щоб настав уже той час.
Молитва наша орків проганяє,
Ми йдем у бій із окупантом,
Госпо́дь нам сили додає,
Нам лиш Госпо́дь стає гарантом,
Бо він нам руку подає.
Так день за днем в боях із орком
Життя снує́ роки, як павутину,
Снує́ його, без втоми все снує́,
Снує́ літа, снує́ їх без упину,
Ще й зрілості щоразу додає.
Й щоразу мудрість ще воно вплітає,
Стоять герої за Бахму́т
І ні на крок не відступають,
До ПЕРЕМОГИ в них маршрут,
По ньому са́ме і ступають.
Я НЕ ЗНАЛА
Я не знала, що вмію кохати,
Я не знала, що вмію люби́ть,
Я не знала, що вмію чекати,
Але знала, що в серці щемить.
Я не знала, що доля дарує,