Королева Гір Клавдія Дмитрів
Здригнулася, заплакала Вкраїни,
Роки́ тече її невинна кров,
Поставить рідну прагнуть на коліна,
У браму неньки не́люб увійшов.
Входи́ть став так, неначе він господар,
Мені чому́сь на думку не спадало,
Та й навіть гадки, звісно, не було́
Про те, щоб горе нас усіх спіткало,
І кров стікала людям на чоло.
Ми вийшли всі боротись за свободу,
Ми вийшли всі, ми вийшли всі у бій,
Бо є в нас єдність, єдність є народу,
А ще у нас… у нас чудовий стрій.
Я можу вам сказать чи не сказати,
До ко́го з вас піти чи не піти,
Та друга й не́друга – важливо розпізнати,
Й стежки́ ворожі боком обійти.
Дово́дити щось ко́мусь я не буду,
Україно моя́, мо́я рідная не́не-колиско,
Ти вмиваєшся кров’ю, але впасти, красуне, не смій!
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ вже є, й ПЕРЕМОГА твоя́ дуже близько,
Ще зали́шилось трішки. Я благаю, не падай, постій!
Україно моя́, тебе клятії орки шматують,
ПРИВИД-АС
Велике Українське Небо
Обійме всіх, хто любить нас.
Біди і чорних хмар - не треба...
Їх розжене наш Льотчик-ас.
Вже не тріпоче листя на тополі
І голі кіски у берези розплели́сь,
Й пшениці вже нема на жоднім полі,
Та й жайворонки вранці в спів не завели́сь.
Лиш миші бігають в пустому полі
І сьогодні, і завтра щось буде не так,
Догодити усім ти не зможеш,
В немилість впадаєш тим людям відтак
І себе за це думкою гложеш.
До вподоби ніколи не буде усім
Згасає день, згасає він щомиті,
У море вийшли вражі кораблі,
А ми любов’ю з’єднані й сповиті
До України, рідної землі.
Я НЕ ЗНАЛА
Я не знала, що вмію кохати,
Я не знала, що вмію люби́ть,
Я не знала, що вмію чекати,
Але знала, що в серці щемить.
Я не знала, що доля дарує,
Мертвими кроками ходить війна,
Всюди сліди залишає,
Нею керує лишень сатана,
Міри ні в чо́му не знає.
( Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «НЕ ЗНАЮ Я» )
Пізнати рай в житті нам не дано́,
Та й пекла в потойбіччі ми не знаєм,
Та простелилось чорне полотно,
