Крістік Хрустік
я б написала тобі ще багато рим,
які сплетуться у вірші, хоча кожен з них
байдужий тобі. і мій запал стих.
я залишу все собі, але менше з тим.
я б показала тобі увесь цей світ,
підіймала б очі твої до зірок,
цілувала б вії,зробила б ще один крок
Не треба слів, давай мовчати.
Це все-життя, а ми в нім люди.
І часом коли хочеться збрехати,
Подумай ти, що потім буде.
Чи треба тобі в щасті, а чи може в горі
Та спокуса, що приведе до грішних дій?
Ми всі тут рівні, всіх брехня нас губить.
я не мастак писати прозу,
тому летять мої вірші.
мені не треба звати музу,
вона живе в моїй душі.
я знов сьогодні опинилась
на стадії,мабуть, з нуля.
щось у мені перемінилось,
Я не відома, і не зірка Голівуду,
Не бачать і не чують всі моїх віршів.
Не зхожу з розуму від благ і блуду,
А лиш тихенько проникаю до душі.
Якась невиразна жага до слави
Не є для мене стимулом життя.
Я дивна суміш і мої всі сплави
молись
і може час тебе пробачить.
а я уйду
не может быть иначе.
my hope is broken, I want fly
your pain will let you die.
заткнись
Життя… воно таке мінливе..
Ще вчора стрибнуло зі скелі вниз.
Сьогодні – вже прекрасне і щасливе,
Створює в тобі новий каприз.
Для всіх є щастя у житті,
А ми у ньому, як у мрії.
Колись в своєму забутті,
Я раз вже втратила надії.
я стільки думала і просто глухо.
я стільки мислила,хтозна чому?.
і раптом чую – сміх гучний на вухо,
і знов пишу тобі-собі, а не йому.
не я,не знов,не так,а навпаки.
лиш просто цигарки й окурки.
не ти летиш в мої тупі думки,
чому б мені не стати вітром?
чи словом,що лунатиме далеко?
променем сонця,невмирущим світлом?
чи небом,де летітиме лелека?
стати б силою святого одкровення
чи може подихом морозяного ранку?
хочу,щоб в мені жило натхнення,
Спокійно, тихо, зі сльозами
Я зашивала пальцями минуле.
Все, що було – усе пройшло між нами,
Хоч ми й нічого не забули.
Банально опускатися до болю
І прикро убиватися думками.
Більше ніколи я нікому не дозволю
Ставати в серці чорними комками.
розірви мене навпіл
порви мене в шмаття
ми настільки нещасні
і настільки багаті
здається,що досі
ми шукали нас
і вся радісь нас просить
Відокрем мене, як слово у реченні,
Постав просто кому.
Ми з тобою давно приречені,
Гвалтуємо свою втому.
Розділи мене комою від реальності
І я більше не повернусь.
Від поцілунків, обіймів, банальності
розігрій моє серце у микрохвильовці,
і купи бубликів,завари чаю чи кави.
розгладь праскою усі нерівності,
які виникли позавчора між нами.
можеш дістати мій мозок із холодильника
таке враження,що ти інієм в ньому осів.
одного ранку не почувши будильника
