N. Sh.
В твоєму голосі чути крихти непевності,
в кожному порусі - відгомін ревності.
Жаринкою вільно цигарка світиться.
Хрестик натільний на шиї повісився.
У кімнатному мороці підконтрольні нечемності
Сухою травою та димом осіннім,
усмішкою з суму та схлипом
приходиш і мариш постільно,
приходиш і кажеш щось тихо.
Що саме - не розібрати,
Ця дрібка днів, цей часу злам
між осені теплом й похмурим листопадом,
лягла під ноги листям Вам,
ізжовклим листям із шкільного саду.
А Ви в цих черевичках, Ви
Віддаючись первозданному фапу
без порно та глянцу плейбоїв
із пам’яті тіло твоє витягую
як мінімальний прояв любові.
На тебе осінь, повна диваків,
лягає вереснем, цілує і сміється.
І листя жменями кладе до серця,
любов витягує із закутків душі.
Тут несподівано неждана зустріч,
Ще осені клаптик, холодна зима,
весна двадцять третя й два місяці літа.
У нас для кохання ще часу - гора.
А далі направлення: Україна східна.
Ти кажеш: "Чекатиму." В білі листи
Домалювавши прохолодний ранок
скажи отому хлопчику "Привіт."
Нехай ти бачила його вкрай мало:
якихось шість секунд. Чи сорок сім.
Всміхнись йому, не бійся, пташко.
Це ж саме те, чого вам треба.
Розхитано ліхтар скидає сукню світла
на вулицю, що відблиском жовтавить,
і тіні плавно гнуться в підворітнях,
і дим блакитний пан хова за браму.
В повітрі мокро. Ожеледь розлізлась.
Ти лежатимеш обличчям у подушку
І тіло тремтітиме, наче від холоду.
Останнє, що скажеш, то буде "о Господи!"
І далі вмиратимеш без подиху й голосу.
І я лежатиму, проб'ю стелю поглядом,
Ти на мене лягла так біло,
можливо тому, що я - негр
(на полі минулого літа
засмагав у рідного діда).
Або такі мої гени.
У листопаді виноград
смакує, наче після смерті подих,
як кожен доторк й кожен дотик
до одягу твого поверх принад.
Терпкий та повний стелить аромат
Брехав собі, що більш ніколи
я не просякну запахом твоїм.
Гадав, що зникне він, втече з тобою,
і ліжко вивітрить, і стіл.
Наївно вірив, що пішовши
всі згадки-спогади візьмеш,
