N. Sh.
[читати голосно і стоячи на кріселку]
Мій прутень лежить переможений
і соромно: не у статевім бою.
Печеристе тіло кров'ю не повниться,
обпікає лиш мертво руку твою.
Цвинтар скелетів чудовиськ морських
їсть мої ноги із кожним прибоєм,
хвиля сліди замиває собою,
по собі лишає дрібні кістяки.
Я топчу цей берег вкотре і знову,
І так ліниво, наче краплі теплої води
спадають на холодні руки вранці,
як перший вихід Цезаря до Клеопатри,
так відкриваю очі я.
Сухий і ще холодний вітер приклеює старі листки
до вікон кухні. Цейлонський чай у шклянці
Дикий острове з рожевим пляжем,
легіт твоїх лісів зупиняє мій шторм.
Штурм обривається у першій же фазі,
як фразу оргазм обрізає тоненько листком.
Твої води навколо солодкаво-солоні:
Розвалився мертвою плямою
на острові ліжка нашого
і вухом лівим, і долонею правою
слухаю, як висихає наш сік.
Я б так лежав до нього припаяний
Я впав би в море квітів польових.
Улітку. Десь о другій ночі.
І задихався б ароматом тим,
що так мені нагадує дівочий,
що манить ласкою мене,
1. У Рози на Рапопорта
звірів була ціла когорта.
А що дуже любила,
щоб у неї входили,
то не знала Роза лиш чорта.
Мов підлітки в брамах затримуватись,
тілом вростати у тіло навпроти.
Жінко, котра мені ще не снилася,
я досі мандрую по Вашім волоссі
і білий ще день, перехожі хвилюються:
Брехав собі, що більш ніколи
я не просякну запахом твоїм.
Гадав, що зникне він, втече з тобою,
і ліжко вивітрить, і стіл.
Наївно вірив, що пішовши
всі згадки-спогади візьмеш,
Розхитано ліхтар скидає сукню світла
на вулицю, що відблиском жовтавить,
і тіні плавно гнуться в підворітнях,
і дим блакитний пан хова за браму.
В повітрі мокро. Ожеледь розлізлась.
Домалювавши прохолодний ранок
скажи отому хлопчику "Привіт."
Нехай ти бачила його вкрай мало:
якихось шість секунд. Чи сорок сім.
Всміхнись йому, не бійся, пташко.
Це ж саме те, чого вам треба.
Повноликістю місяця
на мене дивилася,
мовчанням гуртожитка
усміхаючись.
Скільки спало ще з нами,
скільки ніжилось?
