N. Sh.
А що мої вірші?
Я в них геть інший:
той, хто легко з’їдає жіночі серця.
Спини гнуться, мов кішки
у дівчаток колишніх,
про кого я брешу у своїх віршах.
Я впав би в море квітів польових.
Улітку. Десь о другій ночі.
І задихався б ароматом тим,
що так мені нагадує дівочий,
що манить ласкою мене,
Мадам, мадам, я пив вино,
з горлянки хляв у себе хвилі.
Червоно та півсолодко воно
котилося й текло у моїм тілі.
Мадам, і Ви п'єте з горла?
Ви влізете в пальто і більше не побачу
я ореолів, що вигулькують з-під бра,
ні піків їх, вишневих та гарячих,
бо холод перший їх від мене захова.
Ця легка блуза, в декольте котрої
Розвалився мертвою плямою
на острові ліжка нашого
і вухом лівим, і долонею правою
слухаю, як висихає наш сік.
Я б так лежав до нього припаяний
Заплутався. Та не в волоссі твому -
між сотні інших уподобаних дівчат.
Цілую я. Та не твої долоні -
чужі повіки, губи, аромат.
І прокидаюсь я. І знову не з тобою -
Закриєш очі ти і м'яко посміхнешся
в пусте вікно. Крізь нього світять зорі.
Чекатимеш мене. Вслухатимешся в шум гілок,
у гул дротів, у місяць. Були б штори -
закрилася б від ночі. Але ні.
Немає їх, і ти, урешті-решт не зможеш
На тебе осінь, повна диваків,
лягає вереснем, цілує і сміється.
І листя жменями кладе до серця,
любов витягує із закутків душі.
Тут несподівано неждана зустріч,
Дикий острове з рожевим пляжем,
легіт твоїх лісів зупиняє мій шторм.
Штурм обривається у першій же фазі,
як фразу оргазм обрізає тоненько листком.
Твої води навколо солодкаво-солоні:
Твої ноги збиватимуть росу
з трави та ще не забраного сіна,
світанок цілуватиме коліна
промінням майже теплим.
Відчути б мить оту святу,
Розхитано ліхтар скидає сукню світла
на вулицю, що відблиском жовтавить,
і тіні плавно гнуться в підворітнях,
і дим блакитний пан хова за браму.
В повітрі мокро. Ожеледь розлізлась.
В твоєму голосі чути крихти непевності,
в кожному порусі - відгомін ревності.
Жаринкою вільно цигарка світиться.
Хрестик натільний на шиї повісився.
У кімнатному мороці підконтрольні нечемності
