Надія Житниченко
Там, де ластівка злітає в небо,
Всьому світу "Щедрика" співає,
Поміж териконів сходить сонце,
Там Покровськ мій славу набуває.
Куполами тягнеться до неба,
Йде за туманами весна,
Спливає вже потроху літо,
На скронях - перша сивина,
Ростуть так швидко чужі діти...
А скоро жовтий лист впаде
На долей стомлені долоні,
Шановні вчителі, зі святом вас
В жовтневий день вітаємо ми знову,
І квіти осені сьогодні - всі для вас,
Й уклін низький за працю вам - додолу!
Ви світло знань крізь темряву несли
З днем прапора - країна моя рідно!
З днем прапора- незламна і міцна!
Твій прапор став відомий всьому світу,
А нам його ріднішого-нема.
На ньому жовтим- то поля пшениці,
Зі святом, моя Україно,
Нескорена, вільна, єдина!
Тримайся, живи Україно,
На все в тебе вистачить сили!
І буде ще день Перемоги,
Усім захисникам - бажаю миру,
Скоріше повернутися додому!
Як сон страшний забути ті страхіття,
І видихнути всі жахи і втому.
А поки йде війна - триматись сили,
І мужності вам, милі, і наснаги,
В них очи підведені чорним вугіллям,
В них стомлені руки та щирі серця,
І в зміну йдучи, вони ризикують,
І навіть у мирне життя.
І потом і кров'ю вони добувають
Те золото, чорне, як ніч,
Зі святом, рідні українці!
Посеред боя і тривоги,
Ми віру зберегли й надію
У нашу правду й перемогу.
Тримаймося, і мир настане,
Теплой всем нам и мирной осени!
В золотых её, сказочных снах-
Паутинка - белою проседью
На уже пожелтевших листах...
Собираются птицы стаями,
День пам'яті захисників,
Дітей полеглих України,
Ми, завдяки вам, досі є,
Такі ж незламні і єдині.
Константиновка - новая боль,
Слезы, страх - перемешаны с кровью,
Мы сегодня вместе с тобой,
Вновь в кулак собираем волю.
Константиновка - плачет в огне,
Рідне місто Покровськ
Я вітаю зі святом!
Рідне місто шахтарське моє...
Буде час, зберемось, як раніше, всі разом,
Пригадаємо - кожен своє.
