Наталія Пиж
Ми чужі з тобою – ти і я.
Ми на різних полюсах планети.
Ми з тобою наче течія,
Що несеться крізь міцні тенета.
Ми з тобою одинокі як завжди,
Ми з тобою зовсім різні люди.
Наші розійшлися поїзди,
Зустрічі у нас уже не буде.
Наречена в весільному вбранні
Сумувала у затінку ночі,
Сумувала вона за коханням
І ховала заплакані очі.
Її гості гуляли усі надворі,
В них веселий й бадьорий був настрій.
Лише в неї в душі бушували вогні
Пропікаючи серце їй наскрізь.
Як важко усвідомлювати світ,
Як важко жити в цю важку годину,
Пройшло багато тих великих літ,
Як Господь Бог створив людину.
І живе людина на землі,
Творить все, що можна сотворити.
Діла добрі і звичайно злі,
Хіба можна нам без цього жити.
Ти пішов кудись у далечінь,
Ти пішов і не спитав у мене.
І злетіла в синю височінь
Та любов, якої вже не треба.
Ти пішов, не оглянувся ні на мить,
Не вернувсь ні на одну хвилину.
Птаха щастя піднімалась у блакить,
Птаха горя опускалась у долину.
Вечірній туман спадає на плечі,
Холодний вітер рветься у вікно.
Мені одній не важче і не легше.
Мені одній якось усеодно.
В душі моїй і сум і туга плаче,
На серці біль, обіда і печаль.
Не знаю я що може все це значить,
Але мене саму збирає жаль.
Давай залишим все як є
Не будем будувать ілюзій
Пройшло, минуло те усе
Тепер з тобою просто друзі.
Не будем плакати, страждать
В душі вже все переболіло
Не будем зустрічі шукать
У спогадах кохання, у спогадах страждання,
У спогадах весна….
У спогадах душі стисканння, у спогадах життя.
У снах, сльозах, вустах…лиш ти і я.
У спогадах вона-любов моя.
Життя і каяття, сумління і зобов”язання
Життя…таке воно життя….
А десь далеко..в спогадах, щасливі