Неоніла Володимирівна Гуменюк
Така багряна й різнокольорова,
Рябить в ставочку хвильками вода
Й корабликами листячко вербове.
З"явилися вже стрічки золоті
В зелених косах білої берізки
І трави всі зробилися руді,
Несло в руках скрипочку
Із срібними струнами
Осені в даруночок.
Щоби диво-звуками
Чарувала музика,
Дощова та сонячна
Не живе давно ніхто в нім,
Простір травам, споришам.
Та ступлю лиш на подвір"я,
Чую голос, ненько твій я
І щемить моя душа.
Чорнобривці, рута-м"ята
І різнокольорові айстри, мов зірки,
Цілує вітер гарні милі личка
Та ніжно пестить їхні пелюстки.
Жоржини теж голівками хитають,
Із хризантемами вітаються вони,
Погожий день осінній прославляють,
Та й давай змагатись,
Хто із них тут переможе -
Буде панувати.
Насупила Зима брови,
Морозом дмухнула,
Закрутила сніг угору
І пам"ятаймо мить, коли любов цвіла
Трояндами, ромашками, тюльпанами,
В серці запалила іскорки тепла.
Життя таке коротке й швидкоплинне,
Літа біжать так стрімко, мов бистрая ріка.
То ж бережім, шануймо ми любі "половинки",
Не видно нічогісінько за ним.
Холодною і мокрою завісою
Він дуже схожий та й на сірий дим.
Гойдає хвиля жовтий лист вербовий,
Латаття ще зелене на воді,
Вітер розчісує траві коси руді,
Приємне мені наснилось,
Що сонця ясний промінчик
Цілує мене ласкаво.
І я уві сні усміхалась,
Промінчик отой ловила,
Впіймати його намагалась
Із червонодзьобим журавлем.
Зможе низько він тоді вклониться,
Як набрати хтось води прийде.
І ніхто уже не пам"ятає
Хто копав криниченьку оцю,
Тільки дякувать щодня не забувають
А, може в чомусь навіть кращі.
То другосортними нас нащо
Вважати дозволяють ті,
Котрі міцне здоров"я мають,
Стрункі, вродливі та успішні?
В наш бік щораз кидають звично
На зеленій сукні диво-трав
Хтось залишив отакі маленькі,
Та ще й незабудки вишивав.
Сплів віночок із ромашок й маків
І мереживо з волошок-васильків,
Татар-зілля постелив та м"яту
Завжди й всюди я співаю,
Бо пісень багато знаю,
Вони жить допомагають.
Так, журлива - серце крає,
Жартівлива звеселяє,
Віру в краще теж вселяє,
