Ольга Анцибор
В багатстві й розмаїтті почуттів
Я перевагу віддаю коханню,
Але і співчуття й правдивий гнів
В житті займають місце не останнє.
Ціную вірність я і щиру радість,
Любов до ближніх, відданість ціную.
Ненавиджу і зневажаю заздрість,
Сьогодні день народження коханого
І я його раненько привітаю,
І на початку свята довгожданого,
Скажу йому, як ніжно я кохаю.
Йому дарую сонечко грайливе,
Дарую ранню зірочку у небі,
Сніжинку білу – неповторне диво,
Я так за тобою сумую,
Бо жити без тебе не вмію,
Я фото твоє поцілую,
Тебе ж цілувати не смію.
Лиш раз ти дозволив, коханий,
Вустами до тебе торкнутись,
В солодкім вечірнім тумані
Знов лягає дорога
Від воріт, від порога,
Чи здолаю її, чи пройду?
Я піду, я поїду,
Відведу лиху біду,
Може щастя синочку знайду.
Вийду я в чисте поле,
Є на світі прекрасна країна,
Де мій дід народився і я.
Батьківщина моя – Україна,
Славна, вільна, квітуча земля.
Мова лагідна в нас, солов’їна,
Як джерельце дзвінкої краси,
Під вікном кучерява калина,
Коли життя висить на волосині,
По-іншому ти дивишся на світ.
І прагнення в душі твоїй єдині –
Залишити в житті помітний слід.
Нащадкам заповісти всі надбання,
Любов їм передати до краси.
Навчити дружбу берегти, кохання,
Так чекала кохання,
Так хотілось весни.
Та роки все летіли,
Наче віщії сни.
Із спекотного літа
Раптом виринув ти,
Та до осені разом
Не змогли ми дійти.
Радість моя єдина,
Сонце моє ясне,
Ти — моя гожа дитина,
Щастя моє земне.
Зірка на небосхилі,
На пелюстках роса,
Очі кохані, милі,
Потяг мчить крізь засніжену ніч,
Він везе мене з рідного міста,
Я із болем своїм віч-на-віч
І думкам в голові моїй тісно.
В скроні стукають сотні питань,
За вікном заметіль не стихає.
В полі сніжнім займається рань,
Я подругу нову собі знайшла,
Неначе все життя до неї йшла.
Усмішка – сонце, зорі – оченята,
До праці й до пісень вона завзята.
Красива, мила, а душа – перлина,
Прекрасна мати, віддана дружина.
Як же мені в житті поталанило,
Я тебе виглядаю, коханий,
Із далеких і близьких доріг,
Я благаю тебе, довгожданий,
Щоб прийшов ти до мене, прибіг.
Я крізь дощ простягну тобі руку,
Другу руку крізь спеку подам.
Перебуду я довгу розлуку,
В Сальвадорі дітей убивають
Зразу високо кидають їх,
На льоту немовляток рубають,
Як тонесенькі гілочки вільх.
Та невже ж утечуть від розплати?!
Не впадуть перед карою ниць?!
Дайте ж бо автомат і гранати –
