Ольга Анцибор
Ну чому я завжди неможливого хочу?
Хочу бачити барв пом’яну красу,
Зірку ясну з небес діставати щоночі,
Пити з квітів, як з келиха срібну росу.
Щоб у світі повік лиш добро панувало
І щасливо всі люди в цім світі жили,
Щоб уміли дружити, щоб вірно кохали,
Потяг мчить крізь засніжену ніч,
Він везе мене з рідного міста,
Я із болем своїм віч-на-віч
І думкам в голові моїй тісно.
В скроні стукають сотні питань,
За вікном заметіль не стихає.
В полі сніжнім займається рань,
Літня ніч – поцілунок шовковий,
А повітря, як трунок медовий,
Зірки в темному небі прекрасні,
Ніби очі коханої ясні.
Юний хлопець, міцний,як дубочок,
Свою милу привів у садочок,
Як берізку її обіймає,
Дай мені, Боже, чоловіка,
Того, що палко я люблю.
Я знаю, що це гріх великий,
Та всеодно тебе молю.
Тебе благаю на колінах,
Цей гріх мені прошу простить,
Бо дні й роки летять невпинно,
Я сон сьогодні бачила чудесний:
Мовби озера, ріки і моря
Ввібрали в себе всю блакить небесну,
В шовкові шати одяглась земля.
Стояла я, ще юна, й милувалась
Красою неземною, раєм тим,
А хмара чорна тихо насувалась,
В слухавці твій голос пролунав,
В серці зачепив струну печальну.
Ти колись кохання розтоптав,
І мене ти відштовхнув безжально.
Ким тоді для тебе я була?
Та ніким, ну просто так – знайома,
Я ж страждала, спати не могла,
Я книга мудра і прекрасна,
Мене раніше всі любили.
Для Вас була я сонцем ясним,
Поради в мене всі просили.
Дітей я тішила казками,
Історії розповідала,
Сторінки, списані віршами,
Кажуть не буває між жінками дружби
Я в це не повірю, ось що вам скажу,
Якщо раптом стане тяжко і сутужно,
Зразу ж до подруги плакатись біжу.
Подруга розрадить, подруга пригорне,
Розжене подруга прикрощі й жалі.
Разом ми забудем усе лихо чорне
Другу добу
Дощ не вщухає
І птахів наче
Вітром вимело.
А ти ,як і раніш,
Співаєш,
Не знаю
Як тебе по імені.
-Не зраджуй, мила! – ти просив коханий,
-Не зраджую я – доказів шукаю,
Що ти найкращий, любий і жаданий,
Бо як же я без порівнянь це взнаю!
Життя іде, тече, летить,
Хворіють доньки, син чекає.
Як серце матері болить
Ніхто з дітей цього не знає.
Не треба знати їм цього,
Нехай живуть, життю радіють.
Вони – цвіт серденька мого,
Я вітаю доню з днем народження,
Вірші їй пишу до цього дня.
Їй бажаю я стрімкого сходження
До вершини слави й визнання.
Щоб граніт науки гризла легко,
І щоб всюди зіркою була,
Щоби для свого козака-легіня