Ольга Анцибор
В Сальвадорі дітей убивають
Зразу високо кидають їх,
На льоту немовляток рубають,
Як тонесенькі гілочки вільх.
Та невже ж утечуть від розплати?!
Не впадуть перед карою ниць?!
Дайте ж бо автомат і гранати –
Подаруй мені щастя краплинку,
І хоч трішечки радості дай.
Ти змахни мені з вії сльозинку,
Покохай же мене, покохай.
Простягни мені руку, коханий,
Доторкнися до серця мого.
Мій єдиний, мій любий, жаданий
Я, як та жінка з пісні, – невезуча,
Не таланить мені в житті і край,
І навіть там переді мною круча,
Де іншим зір милує водограй.
Везунчики життям простують легко
І без зусиль злітають до висот.
А на моїх дорогах хащі й пекло,
Радість моя єдина,
Сонце моє ясне,
Ти — моя гожа дитина,
Щастя моє земне.
Зірка на небосхилі,
На пелюстках роса,
Очі кохані, милі,
Я книга мудра і прекрасна,
Мене раніше всі любили.
Для Вас була я сонцем ясним,
Поради в мене всі просили.
Дітей я тішила казками,
Історії розповідала,
Сторінки, списані віршами,
Коли життя висить на волосині,
По-іншому ти дивишся на світ.
І прагнення в душі твоїй єдині –
Залишити в житті помітний слід.
Нащадкам заповісти всі надбання,
Любов їм передати до краси.
Навчити дружбу берегти, кохання,
Зустрічі з тобою жду, як свята,
Зсумувалось серце аж до болю
Я сказати хочу так багато,
Поглядом зустрітися з тобою.
Мрію я, що підійду до тебе,
Обніму легенько ,тепло, ніжно,
І прошепочу: – моє ти небо,
Знов лягає дорога
Від воріт, від порога,
Чи здолаю її, чи пройду?
Я піду, я поїду,
Відведу лиху біду,
Може щастя синочку знайду.
Вийду я в чисте поле,
(новела)
Привіт сонечко моє, щастя моє!
Наша розлука така довга і болісна, так хочеться її скоротити і я вірю,що мій лист зробить розлуку коротшою.
Вже давно сиджу я над відкритим зошитом і не можу зібрати думки докупи. Вони рояться в голові, наскакують одна на одну, а мені необхідно припинити їх хаотичний танок, щоб так багато розповісти тобі про все. Ну, наприклад, про те, що я відчуваю до тебе, як змінилося моє життя з того часу, коли в ньому з’явився ти. Як воно заграло барвами,як наповнилось теплом, радістю і коханням.
Я мрію про шалену ніч кохання,
Я нею марю і покірно жду.
Поклич мене вночі, чи може зрання
І я до тебе прилечу, прийду.
Між нами відстань – кроками не змірять,
Та серце вмить її перелетить,
Воно ж кохає віддано і щиро
Чари синіх твоїх очей,
Як недуга з мене виходять,
І жалі безсонних ночей,
Іншу жертву собі знаходять.
Я не бачу тебе давно,
Я із снів тебе проганяю,
Хоч дивлюся в темне вікно,
Я тебе виглядаю, коханий,
Із далеких і близьких доріг,
Я благаю тебе, довгожданий,
Щоб прийшов ти до мене, прибіг.
Я крізь дощ простягну тобі руку,
Другу руку крізь спеку подам.
Перебуду я довгу розлуку,
