Ольга Анцибор
-Не зраджуй, мила! – ти просив коханий,
-Не зраджую я – доказів шукаю,
Що ти найкращий, любий і жаданий,
Бо як же я без порівнянь це взнаю!
Є в мене дві картини на стіні,
Їх мій онук подарував мені,
Він сам картини ці намалював,
І в них свою дитячу душу вклав.
Душа твоя вся сповнена краси,
Ти її людям віддавай, неси.
Яскраве сонце й дощик намалюй,
Меня сегодня муза посетила.
Стихи я написала – просто клас!
Скажи, мой друг, тебя я удивила,
А может быть, читатели, и Вас?
Она ко мне и раньше приходила,
Нашептывала тихо – Запиши!
Стихи же мне впервые подарила,
Мудрість життєва і щастя кохання,
Радість від зустрічі, біль розставання,
Сльози вдови, сміх дитини малої,
Взимку сніги, первоцвіти весною.
Осінь бурштинами листя фарбує,
Літо веселками зір нам милує,
Дівчина сонце затьмарить красою,
Я їду на побачення до сина,
Під брамою в’язничною стою,
Коли ж вона настане та година,
Що обніму кровиночку свою.
П’ять літ я вже сюди топчу стежину,
В колючим дротом оповитий дім.
За що страждаєш, мій коханий сину,
Дай мені, Боже, чоловіка,
Того, що палко я люблю.
Я знаю, що це гріх великий,
Та всеодно тебе молю.
Тебе благаю на колінах,
Цей гріх мені прошу простить,
Бо дні й роки летять невпинно,
Тату, вставай, твоє свято сьогодні,
Грає оркестр і співають пісень,
День Перемоги – тріумф всенародний,
Зустрічей, спогадів, пам’яті день.
Йдуть ветерани рядами рідкими,
Їх усе менше і менше стає,
Жаль, що тебе вже немає між ними,
Я вітаю доню з днем народження,
Вірші їй пишу до цього дня.
Їй бажаю я стрімкого сходження
До вершини слави й визнання.
Щоб граніт науки гризла легко,
І щоб всюди зіркою була,
Щоби для свого козака-легіня
В Сальвадорі дітей убивають
Зразу високо кидають їх,
На льоту немовляток рубають,
Як тонесенькі гілочки вільх.
Та невже ж утечуть від розплати?!
Не впадуть перед карою ниць?!
Дайте ж бо автомат і гранати –
Я про жіночу дружбу вже писала
Та тема ця хвилює мене знов,
У всі часи я дружбу шанувала –
Це як води ковток, це як любов.
Я рада, що таку подругу маю,
З якою в бій і в розвідку піду.
Я Господу молюсь, його благаю,
Ми зустрілись з тобою,
Наче радість з журбою,
Довго-довго в розлуці жили.
Ти хотів мандрувати,
Я хотіла співати,
Ми по різних дорогах ішли.
А тепер ми не пара,
Твої сліди засипав сніг.
Ти був в моїм житті, чи снився?
Твій образ наяву чи в сні
В тумані сивім розчинився?
В моїй душі щемка печаль,
Сум, гіркота і спогад грішний,
І жаль мені, так щиро жаль,