Олександр Жиго
Мій тихий світ
Без зайвих запитань,
Сполоханих надій,
Примарних шансів,
Мов музика із кроків
Та бажань,
Життя мов копійка котиться,
Дзеленьк – і уже нема,
Прости мені, Богородице,
Що я його не трима.
Його запахи полинові
Тривожать буття моє…
Зачиняю двері ночі,
Звуків – цілий океан,
Сонця промінь б’є у очі
Наче справжній хуліган.
На щоках – потоки солі
(мабуть, снилось щось сумне),
Не знаю, може Ви й щасливі
В своїй буденності, проте
Із Вами сняться сни цнотливі,
В яких мій сніг – і той цвіте.
І небо там таке глибоке,
Що будьте певні повсякчас:
Я вітаю вас, друзі,
Допоки ми є незабутими,
Доки в жилах рахує
Останні роки метроном,
Потім прийде чума,
Хтось поляже під Крутами,
Я ніч розрізав лезом ліхтаря
(простий ліхтар, недорога робота),
Ховались в хмарах зоряні моря
І тінь кота тулилася до плота.
Поснулий дім терпець великий мав –
В під’їзді вили про печаль гуляки,
Вода та хліб – і вся вечеря.
Сідає смуток на чоло.
Хтось тихо стукає у двері.
Кого іще тут не було?
Кому і що іще віддати?!
Як по землі вас носить Бог?!
Зоряна насіялась дорога.
Тиша. Свіжість. Досить для душі.
Ходить серпик місяця-дворога
У вугільно-чорнім кунтуші.
Обрій тішить хмарними човнами
Що везуть із вирію красу,
Злітають зорі зі своїх орбіт,
Пульсує тихо думка невигойна:
Моя любов неначе цілий світ,
Така ж проста, незвична і беззбройна.
Їй хочеться торкнутися небес,
Побачити що там, за океаном,
Цукерка. Тістечко. Какао.
Злітає янгол на плече.
Душа забула про лукаве
І час невидимий тече.
В думках мелодія. Не збути.
Спектакль демонструє скло.
Так хочеться торкнутись твого дива,
Хоч подихом, хоч порухом долоні,
Допоки осінь світиться щаслива,
Допоки день останній не холоне.
Чужі лишити в небутті цитати,
І, відбринівши днем переболілим,
Блищить асфальт –
Уламок чорний ночі,
Насичене повітря
Сивиною,
То тихий дощ,
Він тихо жити хоче,