Розалія Блюм
День випадковий у вічність лине
Схід сонця залишився єдиною
прикрасою
І тішитись тільки небом синім
і віршами як
Єдиною цінністю
Я впевнена точно що щастя в мені
Його не шукати у сторінках днів
Його не писати у вирії мрій
Його не побачити в вечірній зорі
А щастя існує у закутках вій
Воно голосить у безодні надій
Ти йдеш повз дерева яке квітучо мріє
Чи таємничо оппадає листям
Або бува вишнями когось годує
Його узорчасті гілки між собою сплелися
Так наче сонячні променисті лілії
Ти все ще бачиш, вулиця йде далі
Ловити погляд, - божевілля,
Твоїх очей, моя мінлива слабкість
Тікати думкою, лякатись
А очі все ж тримати
Знати,
що від усього в світі не втічеш і не відлинеш
Колись, здавалось буду жить не тут
Десь там, де розмовляють накше
Де вітер все ж тепліший, туди маршрут
Мій назавжди відлине й стане легше
Бо там, кажуть не життя, а казка,
Усе простіш, і ти захищений, так наче
Як довго я вигадуватиму цілий світ?
А втім, не продовжуватимемо Джульєтту
Так запах квітів та осені змішався з вином
Наче розповів мені про це горе
Торкнулась до холодного струмочка
І як кипятком ошпарилась, і знову
Торкнулась і так зябко стало у лісочку
Лісочка гори і круті простори..
А вода веде мене на захід, де палає
і киплять сонячні плечі
Прозорі очі відчиняють погляд
Бажання влітку не сидіти вдома
Одна велика тарілка шоколадного морозива
Така собі домівка недобудова
Цеглинка і цеглинка, вишня, персик
І тато порсається з чорноземом
Коли самотність - подарунок,
То вірші ллються як вода із під крану
Вони несуться мов наостанок
Щоб точно вгледіли талант
Ті люди, що повз тебе ходять
Немов лиш капелюхи й куртки
Я думала що вже скінчилось..
Тей біль ті сльози і тремтять руки в коридорі
Що вже усні Я буду бачити колись повтори
Потвори..
Бризчіть, дзюркоче, клекотить
Чи лл'ється, лине рожевим солем
Бердянська блискавка в віконці
Мене омиває сірим морем
Повітря, наче чиста постіль
Свіже й тепле, мене кутає холод
В кімнаті не світло, не темно, палає вогонь
Закрити всі вікна, і тихо таємно
Бувати у простірах своїх долонь
Чекати на літо, чекати на осінь, чекати весну
Плескати у вимірах своїх і досі
Невідомих комусь
